А тоді заворушилися літери.

Квінтус дивився, як підробка збирає себе з нічого, як між рядками спалахують сині знаки. Потім він підвів погляд на Драля. За чиновницьким обличчям ховався псайкер. За делегацією стояв Культ Дев'ятого Шифру. Усі вони прийшли по Варо.

Час паперів минув.



З темряви вдарило світло.

Червоний промінь хотшота розпоров вагон навпіл. На мить він вихопив із тіні шолом Азраеля, зелене око візора, подряпану броню, а тоді згас у грудях Драля. Пергаменти розлетілися з його рук, як сполохані птахи.

Псайкер упав.

Його людям цього виявилося мало.

Вони полізли всередину.

Вагон вибухнув гуркотом, від якого не було куди сховатися. Метал повертав кожен постріл, множив його під стелею, змішував із криками. Дверні отвори забилися тілами. Культисти протискалися між пасажирами, шукали ножами шпарини в обладунках, стріляли з автопістолетів майже впритул.

Квінтус не падав.

По його броні гатили, як по заклинених дверях: не тим інструментом і без жодного результату. Леза зісковзували. Кулі лишали борозни. А сам арбітр стояв, величезний, важкий і вкрай незручний для тих, хто розраховував сьогодні когось зарізати без зайвого клопоту. Поруч, під градом ударів, тримався Зосік, і по сталевій шкурі кібермастифа дзвенів метал.

До Азраеля вже дісталися. Дистанція, з якої він зняв Драля, зникла. Тепер вороги дихали йому просто в шолом, і Щасливчик відбивався врукопашну. Нові удари лягали поверх старих подряпин, ніби броня просто дописувала свою довгу історію.

На платформі Ізрамін ділився болем щедріше за всіх.

Шардкарабін сіпався в його руках, сіючи отруйні скалки. Друкхарі перебігав уздовж вагона, ловив рух адептських шат і отримував відповідь. Черги автоганів діставали його. Під екзотичною бронею ставало тепло й мокро.

Він відчував власні рани з тією самою хижою увагою, з якою смакував чужі. Десь обривався ще чийсь біль, а його власний спалахував яскравіше. І Ізрамін рухався далі, жадібно проживаючи кожну мить цього обміну.

У вагоні ніхто нічого не смакував.

Біженці тулилися між сидіннями, ховалися під чужими руками, намагалися втиснутися туди, де вже не лишилося місця. Ті самі ножі, що ковзали по обладунках, входили в їхній одяг без жодного опору.

Броні вистачало на Квінтуса.

На весь вагон її не було.



Коли вцілілі культисти побігли, стрілянина почала вщухати. І тоді стало чути тих, кого вона досі заглушала.

Половина нападників лишилася лежати.

Половину біженців устигли зарізати.

Поруч із ними лежали їхні речі: вузлики, валізи, загорнуті в ганчір'я дрібниці. Це було все, що люди вирішили взяти з собою в нове життя. Тепер воно лежало біля них у старому.

Варо вижив. Записи вціліли. Драль більше нікого не переслідуватиме.

Завдання виконано.



Зола вислухала звіт на борту «Моурнінгстара». Перед нею світився датаслейт, той самий, заради якого все почалося.

— Варо ви витягли. Добре.

Коли дійшло до пасажирів, вона замовкла.

— Половина, — повторила вона нарешті. — Так і запишіть. Без «незначних втрат».

А в записах уже чекало наступне ім'я.

Каспар Рекк. Лейтенант Шостого полку. Він продавав проходи крізь блокпости й зливав Шифрам імена провідників. Завдяки таким угодам чужі шляхи до порятунку перетворювалися на ідеальні місця для засідок.

Зола знайшла його в депо «Клин».

— Мені потрібні його записи. Самого приведіть живим, якщо зможете. І якщо він запропонує переговори, дивіться на фланги.

На екрані розгорнулася схема депо.

Цього разу по той бік дверей знали, що за ними прийдуть.