Після прочиненого відчувається багато недосказаного. Та не встигаєте перегорнути сторінку далі, як чуєте шурхіт — ніби хтось розправив скатертину в повітрі. Далі тиша. Ви йдете далі.
Десь унизу, під підлогою, лунає крик. Він короткий. Зірваний. Нелюдський настільки, що ви не можете зрозуміти, кому він належав — чоловікові, жінці чи комусь уже не людському.Будинок завмирає разом із вами.
Ви переводите погляд до кінця коридору, де темні сходи ведуть у підвал. Звідти тягне холодом і різким запахом антисептика. Він врізається в легені, змішуючись із густішим запахом за ним — запахом смерті.
Згодом крики стихають так само раптово, як і почалися, ніби їх не було.
Ви ще кілька секунд вдивляєтеся в темний отвір сходів. Але будинок мовчить. Лише тоді погляд повертається до столика. Серед сухих пелюсток лежить біла пір’їна — надто чиста для цього місця. Декілька секунд ви вагаєтеся, але берете її.
Світ здригається.
Шкіра торкається не пір’їни, а ніби чужої пам’яті.
Перед очима спалахують уривки.
Post #95
70
- 🎉 2
- 🔥 1