Повітря раптом змінюється. Пальці тремтять, але свідомість відмовляється відкласти рукопис.
Різко. Кімната стискається, ніби стає меншою, ближчою. Обличчя пливуть — риси ті самі, але щось у них не на місці. Посмішки затримуються занадто довго. Очі дивляться не туди.
Голоси відстають від губ. Слова спотворюються, ніби проходять крізь воду. Деякі — повторюються.
Стіни ніби рухаються навколо. Лілії на шпалерах темнішають, в’януть, перетворюються на плями, які зникають, щойно на них дивишся прямо.
Подих збивається.
Присутність більше не поруч — вона всередині. Дивиться тими ж очима, слухає тими ж вухами.
І на мить стає ясно:
хтось тут бреше.
Чи ні?
Post #77
56
- 🔥 2
- ❤ 1