Повітря стало густішим. У ньому з’являється ледь вловимий запах — фарба, пил, щось старе й трохи гірке. Він не різкий, але чіпляється за свідомість, осідає десь глибше, ніж просто в легенях.
Образи більше не тримають чітких меж. Вони розтікаються, змішуються, нашаровуються один на один. Лінії губляться, і важко сказати, де закінчується полотно і починається щось інше.
Присутність.
Вона не має форми, але вперто не зникає. Стоїть десь поруч, у тиші між думками, у проміжках між рядками. І здається, що варто лише озирнутись — і вона набуде обличчя.
Post #73
56
- ❤ 3
- 🔥 2