В моменті, ви не бачите нічого, тільки голоси щось нашіптують, а уява домальовує своє. Провулки, бездиханні будинки, що тиснуть, ворони та легкий присмак алкоголю змушують ваше серце битися в той ритм який диктує ця галюцинація. І в мить… стає тихо. Ваш зір повертається, але на руках відчувається знайома вага паперу. І слова знову затягують вас у вирій…
«Полуденне сонце звисало десь за низькими хмарами…»