Пропонуємо почати тиждень із приємного — зацінити цікавезне інтерв’ю з перекладачем гри «Шкереберть» Романом Гардашуком! 🤵‍♂️💬

🎙️ Розкажи трішки про себе. Який архетип зі світу «Шкереберть» був би тобі найближчий?
Мене звати Роман, у вужчих колах — Ромчик. Я перекладач і сходознавець, трохи малюю, трохи бавлюся гуманітаристикою різного штибу. За тутешнім архетипом — скорше Богема і щонайменше з розв'язкою «Так було у книжці».

✨ Як би ти описав атмосферу цієї гри одним реченням?
«Шкереберть» — це дивацька, атмосферна пригода-пісочниця без підземель і драконів — проте з барвистим і глибоким світом, шармом і легкою монтіпайтівщиною.

✍️ Ми вже отримуємо перші відгуки про книгу, і всі відзначають переклад. Як ти ухвалив рішення вдатися саме до такого барвистого стилю?
Ну, це було певне зухвальство й експеримент з мого боку. Оригінальна гра рясніє «старосвітськими» слівцями та фразами (і навіть має додаток-словничок) — і їх так чи інак потрібно було передавати. Відповідно, я звернувся до «ґвари» (радше в «популярній» її подобі, я не ставив, та й не впорався б із завданням достовірно відтворити живу «галицьку» мову 20–30-их) — бо це наш взірець живої міської мови, макаронічної та мішаної (ідея змішання, плавильні — дуже всеприсутня у світі «Шкеребертю»). Це вимагало (захопливої!) праці з лексикографічними джерелами, але дозволило, як я гадав би, адекватно відтворити мовну широту «Шкеребертю» — від говірки міської босоти до високолетної мови аристократії.

😮‍💨 Що стало найбільшим перекладацьким викликом під час роботи?
Найскладніше у цій справі було знайти межу, щоб не відірватися від оригінального сетингу і не викликати у гравців нудоту; цю межу я для себе проклав десь посередині власних назв, значна частина з яких локалізована чи адаптована. Так чи інак, але самі творці зазначають, що Пекаділло — збірний образ метрополісів 20-х — тож чому б для українських гравців йому за замовчуванням не бути трохи ближче? 😊

🏆 А якими рішеннями найбільше пишаєшся?
Пригадую, що особливо класно й дотепно було перекладати заголовки «зачіпок», сюжетів-заготовок для пригод. Ну й загалом усі каламбури та барвисті звороти. Часом доводилося посушити голову, але певен, що гравці отримають пропорційну кількість мовних дотепів і культурних посилань.

🔎 До речі, про посилання. У тексті є чимало алюзій і прихованих цитат. Яке посилання було найулюбленішим?
Так, посилання справді не бракує: і на світову літературу, і на знайомі, наші суспільно-культурні реалії (наприклад, творчість групи «Бу-Ба-Бу»). А «улюблену» відсилку можна знайти в зачіпці про «ролівку всередині ролівки».

❤️ Що в цій грі, на твою думку, може привабити гравців, а що — майстрів?
В обох випадках — динаміка й потреба імпровізувати; «Шкереберть» — це значною мірою пісочниця, де пригоди народжуються спонтанно, а вчасна й доречна «розв'язка» — щось середнє між класовою рисою та вмінням — може миттєво перемінити розвиток і місце подій.
Ігромайстрам, певен, буде цікаво мати повну свободу, як і коли вплутувати (і виплутувати) гравців у пригоди, а самих гравців крім пригод може потішити система метапрогресу — розвиток тематичного клубу, своєрідного оперативного штабу (але з залою для кавування).

📌 Щось, про що ми не спитали, але хочеться розказати?
Розкажу, мабуть, що гра стала для мене, на прикрість, довгобудом, і багато рішень мірою мого просування через посібник гравця давалися складніше, ніж це може здатися. Тому користуючись нагодою, я хотів би подякувати команді Ґікача за довіру та терпіння, а редакторам і дизайнерці зокрема — за їхній неймовірний внесок.