Пройшов тиждень й настав той ненависний дощовий день, який несе в собі лише понурість та затхлий запах прілості та сирості буденності осені. Згадала про той щоденник. Підготувала ото омріяне підвіконне гніздечко із Pinterest з пледиком та чашечкою кави взялась до справи по вивченню вмісту.
«19 жовтня 1878 року» - о, стоп-стоп! Це ж сьогодні! - Не витримала від здивування зненацька вскрикнула в голос.

«19 жовтня 1878 року
   Сьогодні відвідав вельмишановних Золотецьких. Їхня юна донька стала ще кращою. Востаннє ми бачились на їх празднику з приходу її 12 літ. Моє серце тужіє вже за цією гарною квіткою, що почала квітчастати та так гарно, що видко її руку скоро уведуть. Ах, а той вальс, який вона мені подарувала. Шкода, що не можу одружити на собі. Точніше це наразі неможливо маю виконати завдання!».

Цей запис розбирала декілька годин. Так, це чоловічий щоденник. Знаю, чим буду матись, окрім як тупити в просторі й часі чисто в білий екран ноутбука. Можливо щось з цього випливе в історію, яку зможу відтворити в своїй книзі. 

Дні проходили швидко, що знову забула про той щоденник. Ще й робочі зустрічі з редакторкою, яка купу ідей накидувала, але все мені щось в них не подобалось, то вже було, то банально, то ще щось. Ще й «відпустка» вимушена від видавництва. Ага, звісно, переймаються вони за мене. Роман став бестселером от і носяться.

Настав грудень. Мене ніхто не тривожить. Видавництво заняте звітами та підготовками до наступного року. А звичайний люд до Різдвяних свят. Нарешті зможу спокійно присвятити собі час спокійному вивченню вмісту щоденника. Буде нелегко, але я це зроблю .