Олена Зеленська | Olena Zelenska

«Невідомість – вона найбільше з’їдає».

«Я зараз роблю дуже важливу справу: я чекаю і тримаюся. Це не слабкість, це сила. Тиха, щоденна, справжня».

«Для мене важливо підтримувати чоловіка. Але часто немає кому підтримати мене».

👩 Це лише деякі цитати жінок, чиї близькі захищають Україну.

Дружини, партнерки, матері, сестри живуть від повідомлення до повідомлення. Завжди в очікуванні новин, тримаючись за коротке «все добре».

🫂 При цьому життя не стає на паузу: треба працювати, виховувати дітей, дбати про рідних, розв’язувати побутові питання. Знаходити сили підтримувати інших.

Підтримка не завжди потребує гучних слів чи спеціальних знань. Іноді вона дуже проста, але дієва. Погуляти з дитиною, щоб мама мала годину для себе. Запропонувати підвезти чи допомогти з побутовими справами. Приготувати вечерю. Вислухати.

Коли ми знаємо, через що проходить людина, нам легше знайти спосіб її підтримати.

🟦 Напередодні Всесвітнього дня ментального здоров’я, який відзначають 10 жовтня, разом зі Всеукраїнською програмою ментального здоров’я «Ти як?» та нашими партнерами ЮНІСЕФ запускаємо комунікаційну хвилю підтримки жінок, чиї близькі служать.

У ролику за посиланням почуйте їхні історії, дізнайтеся, що допомагає їм триматися та як підтримати їх.

❓ Поділіться власним досвідом підтримки: що стало опорою для вас або ваших близьких у цей час оборони країни?

Підтримка не завжди може змінити обставини. Але вона точно допоможе людині не залишатися з ними наодинці.

🏠 Сьогодні в Золотоноші на Черкащині особливий день для великої прийомної родини Дениса та Дар’ї Колеснікових. Відтепер у них є новий дім.

Історія цієї родини почалася ще у 2019 році, коли подружжя вирішило стати прийомними батьками. Сім’я зростала, а нещодавно Колеснікови створили дитячий будинок сімейного типу. Сьогодні вони виховують вісьмох дітей.

🫂 Дехто з дітей потребував складного лікування і тривалої реабілітації, комусь знадобився час, щоб знову навчитися довіряти дорослим. Сьогодні вони роблять успіхи в навчанні, займаються вокалом і танцями, відкривають свої здібності. За кожним таким досягненням – щоденна турбота, терпіння та підтримка батьків.

Для великої родини, де кожен потребує уваги, важливі й належні житлові умови. Щоб вистачало місця для навчання, відпочинку та спільного сімейного життя.

Саме такий дім тепер мають Колеснікови – безбар’єрний, з укриттям, повністю облаштований меблями та необхідною технікою.

🟦 Цього тижня одразу три великі прийомні родини переїхали до нових будинків у межах проєкту моєї Фундації «Адреса дитинства». Окрім Колеснікових, днями нові домівки отримали родини Ольги Шиошвілі та Костянтина Котта і Світлани та Леоніда Кондратюків на Дніпропетровщині.

🤝 Будинок Колеснікових став 27-м у межах проєкту. Його звели за підтримки уряду Об’єднаних Арабських Еміратів, які стали партнерами Фундації ще на початку реалізації «Адреси дитинства». Вдячна нашим партнерам за послідовну підтримку.

За три місяці йому було б два роки. Хлопчик Саша. Його 37-річна мама Катерина Антипенко. Бабуся, 58-річна Вікторія Бондаренко. Всі вони ще вчора жили на 5-му поверсі будинку в місті Прилуки. Усіх їх – три покоління однієї родини – вбила сьогодні російська ракета.

Вона ж убила родину сусідів: 13-річну дівчинку, її восьмирічного братика, батьків….

Рятувальники виходять із руїн із дітьми на руках. Хтось дбайливо загорнутий у ковдрочку… «Хоч би живі!» – усе, що думаєш, коли бачиш це.

Але правда страшна: знаємо вже про п’ятьох убитих у цьому будинку дітей. Двоє з них – ровесники маленького Сашка, тобто діти, які народилися під час російського вторгнення і так і не побачили його закінчення.

Чотирнадцять убитих дорослих – мам, тат, бабусь, дідусів…

Ще понад 50 дітей і дорослих у лікарні.

А в цей же час невтішна мати схилилася над тілом сина, вбитого в Кременчуці. Ще двоє вбитих у місті Олександрія.

Це теж зробили російські ракети, за своєю звичною тактикою поціливши багатоповерхівки.

Удень російські дрони знову атакували Київ – без перерви. І так триває вже другий місяць.

Росія вбиває людей в Україні щодня. А сьогодні робить це ще старанніше.

Руйнуючи людські будинки, агресор також влучив в один із найвідоміших притулків для птахів в Україні – «Садибу Нюшанік» Живцем згоріли червонокнижні пташки, що перебували на лікуванні.

Що таке життя поранених птахів під час війни порівняно з людським? Але для нас в Україні воно має значення.

Бо людяність – це бачити не тільки свій, а й насамперед чужий біль.

Людяність – це старатися припинити чужу муку й зупинити мучителя.

Ми в Україні намагаємося це зробити.

Вкотре закликаю до цього ж усіх, хто вважає себе людяним.

💬 Була рада виступити на Міжнародному форумі культурної дипломатії. Повномасштабна війна змінила роль української культури у світі. Нам довелося пояснювати не лише хто ми, а й про що ми. І найкраще це зробила культура – її мова зрозуміла без перекладу.

Сьогодні вона звучить нарівні з дипломатією у парламентах, міжнародних організаціях, на безпекових форумах. А для самих українців стала джерелом сенсу та стійкості. Тому маємо не лише говорити культурою про Україну, а й захищати її та знання про нас. Щоб світ знав про Україну від нас, а не через чужу оптику.

🟦 Найкращий приклад такої мови – освітня кампанія Саміту перших леді та джентльменів «Кожне покоління лишає слід. Освіта визначає який». Її предметне втілення – пошкоджені обстрілами шкільна парта й дошка – уже побувало в Сорбонні, ПАРЄ, офісі ООН у Женеві та штаб-квартирі ЮНЕСКО. А сьогодні – поруч із залою форуму.

❓ З чого починається інтерес до іншої країни? Найчастіше не з офіційних заяв, а з книжки, пісні, фільму чи зустрічі з людиною. Саме тому культура сьогодні – один із найпереконливіших способів, у які Україна говорить зі світом.

🎙 Про це я сьогодні говорила на 7-му Міжнародному форумі культурної дипломатії – щорічній фаховій конференції, яку організували Український інститут і Міністерство закордонних справ України.

💬 Коли нам довелося пояснювати світові не лише хто ми, а й про що ми, зʼясувалося, що найкраще це вдається культурі. Її мова – це людські емоції і почуття, зрозумілі без перекладу.
Відтоді наша культура нарівні з професійними дипломатами звучить у штаб-квартирах міжнародних організацій, у залах парламентів, на безпекових форумах.

І самі українці звернулися до неї вже як до сенсу та власного голосу. Ми бачимо це в нових книжках, виставах і виставках, у тому, як по-новому прочитуємо класиків. Здається, культура стала одним із джерел нашої стійкості.

🟦 Це вже не лише моє спостереження. Спеціально для шостого Саміту перших леді та джентльменів у Києві й нашого «Глобального словника стійкості», до якого ввійшли практики 45 країн, наші науковці вперше виокремили складники української стійкості. І культура посіла серед них належне місце.

🤝 Користуючись нагодою, дякую МЗС за звання «Почесний амбасадор України – 2025», яке здобув саміт. Усі ці роки ми справді намагаємося бути амбасадором України й людських цінностей і вже обʼєднали 63 перших леді та джентльменів із 57 країн.

Культура захищає нас, але й ми повинні її захистити. Десятиліттями на нас дивилися через російську або радянську оптику, а треба, щоб про нас знали від нас.

🟦 Саме для цього два роки тому з’явилася Глобальна коаліція українських студій – щоб Україну вивчали на академічному рівні разом із Кримом як її невідʼємною частиною. Сьогодні коаліція обʼєднує 103 університети у 28 країнах світу.

🇺🇦 Україна тут – не лише обʼєкт дослідження, а й джерело нових знань і практичного досвіду. Адже ми протистоїмо одній із найбільших пропагандистських систем світу. І за ці роки навчилися того, чого бракує багатьом: розпізнавати брехню, відповідати на неї та не давати їй стати нормою. Війна прискорила розвиток наших технологій, медицини, психологічної підтримки.

Ми можемо і хочемо ділитися й цим досвідом. Країни і люди, які знатимуть Україну, допоможуть насамперед самим собі.