Сьогодні четвертий рік “після”.

Хочеться почати з простого — дякуємо.
Тим, хто зараз бореться. Тим, хто ще буде боротися. І тим, хто вже на щиті.
Тим, хто віддає останнє, щоб закрити потреби фронту. Тим, хто тихо й непомітно робить важку, брудну, невдячну роботу. Тим, хто попри втому, страх і виснаження ставить існування держави вище за особистий комфорт.

Кажуть, що ми або змінимось, або помремо.

І ці чотири роки точно нас змінили. Питання лише, а як саме?

Чи зламали нас безсонні ночі й гучні вибухи? Чи зробили ми хоч щось, щоб зберегти українську ідентичність, наприклад, у мові, в роботі, у щоденних рішеннях? Чи стали уважнішими одне до одного? Відповідальнішими? Сміливішими?

Спробуйте сьогодні собі чесно відповісти "як я змінився/лась за ці чотири роки? І що я роблю, щоб ми вистояли?"

Задонатьте сьогодні.
Задонатьте завтра.
Донатьте завжди.