Імперія Олеандр процвітала. І не лише завдяки звичайній торгівлі - ні, тут уміли заробляти на всьому. Работоргівля стояла поруч із ювелірними крамницями та пряниковими ринками, ніби нічим від них не відрізнялася. Квартал работоргівлі гордо носив звання «імператорської перлини», щоправда, лише після кварталу червоних ліхтарів - «Алеї Камелій». Мерзенна імперія, де люди могли бути худобою, де не існувало народу - лише дворяни й раби, лише ті, хто тримає ланцюг, і ті, хто закутий у нього.

Хікару йшов крізь ринок із кам'яним обличчям. Будівля була вкрита навіть пліснявою. Жахливі умови панували всюди, і нікому не було діла до людей та ельфів, замкнених у клітках. До нього крізь ґрати тягнулися руки - благальні, тремтячі, вкриті синцями. Діти. Жінки. Воїни зі згаслими очима. Хтось ще кричав, кликав на допомогу.

— Пане, купіть мене!

— Ні, мене! Я добре служитиму вам уночі!

— Пане, врятуйте мене! — лунало з кліток від тих, хто ще не втратив сенсу жити.