Даніель Шеліговський

Мене часто питають, що я думаю про можливе приєднання України до ЄС у майбутньому.

Тут чітко виклав свою думку.

Так, я вважаю, що тримати Україну у сірій зоні безпеки обійдеться Європі ще дорожче ніж інтегрувати її у європейську безпекову систему.

Наскільки це можливо із суто політичної точки зору - зовсім інше питання. На зовсім іншу, велику дискусію.

https://neweurope.org.ua/analytics/vysoka-tsina-nerozshyrennya/

Сенсації тут немає. Від самого початку польська пропозиція була наступною - винищувачі у обмін на дронові технології.

Не секрет, що Україна не зовсім хоче ділитися своїми технологіями. З українського боку досі не запроваджено також чітких механізмів контролю експорту.

Зрештою, ті самі проблеми стосуються й потенційної участі України в європейських програмах розвитку оборонної промисловості.

Щоб українські оборонні підприємства могли брати участь у міжнародних консорціумах, необхідний зрозумілий механізм контролю експорту та передачі технології.

Його досі немає, тому більшість проєктів поки що існують лише на папері.

Як мені сказали кілька днів тому в Єврокомісії, 95% українських оборонних підприємств ніколи нічого не продавали за кордон.

Тож м'яч на боці України.

https://defence-ua.com/army_and_war/chomu_polscha_poki_ne_peredaje_ukrajini_svoji_vinischuvachi_mig_29_ta_chi_dijsno_tut_nova_umova-23320.html

Дозвольте пояснити, бо бачу, що ця новина активно розходиться українськими медіа. Це означає, що обидві сторони весь цей час ведуть між собою переговори, тоді як усі ці кумедні коментатори та диванні експерти щодня дедалі більше себе компрометують.

Як я нещодавно писав:

Влада обох держав виявилася більш стриманою та конструктивною ніж широкі політичні та суспільні еліти. З нашим політичним класом не все аж так погано. Це обнадійливою для майбутнього.

Що написав, те й підтримую.

https://www.eurointegration.com.ua/news/2026/06/12/7239569/

Польща-Україна. Перші висновки

👉 Влада обох держав виявилася більш стриманою та конструктивною ніж широкі політичні та суспільні еліти. З нашим політичним класом не все аж так погано. Це обнадійливою для майбутнього

👉 В обох країнах все ще залишається невелика група тверезомислячих людей, які ставлять стратегічний інтерес держави вище за поточну політику та суспільні емоції. Саме завдяки їм вдалося уникнути катастрофічних сценаріїв, а вони справді були в межах досяжності. Тобто, грубо кажучи, спрацював так званий deep state. І це ще більш обнадійливою для майбутнього

👉 Наші суспільні еліти, а особливо клас всіх цих коментаторів, експертів, журналістів та інших людей, яких нібито вважають інтелектуалами й які впливають на суспільну думку, втратили залишки здорового глузду. Це мені узагалі не дає жодних підстав для оптимізму, хоча мене це також зовсім не здивувало

👉 Польсько-український діалог потребує нової формули. Попередня модель, заснована на якійсь спробі розмови та порозуміння саме інтелектуальних еліт, вже себе вичерпала, а більшість її учасників щойно остаточно себе дискредитувала. Якщо хтось не розуміє - метою діалогу є компроміс (зрештою, метою політики взагалі є компроміс, саме тому Бісмарк казав, що люди не повинні знати, як робиться політика). Тим часом наші інтелектуальні еліти вирішили, що метою є наговорити, а абсурдність висунутих тез не має жодного значення. Мірилом успіху у нас стало "от я йому сказав". Чим більше дурнувато, тим узагалі краще

👉 Не спрацював своєрідний механізм раннього попередження, бо його просто немає. У польсько-українських відносинах давно немає back channel, немає гарячої лінії для швидкого врегулювання кризових питань, уже багато років не існує Форуму партнерства, не працює Консультативний комітет президентів. Починати треба з найпростішого, тобто відновлення такої гарячої лінії

👉 Задля стабілізації польсько-українських відносин потрібне вузьке коло людей, здатних зберігати холодний розум. Наразі, як я вже писав, широкий діалог неможливий, а за участі тих самих людей, що й завжди - узагалі непотрібний. У передбачуваному майбутньому наші двосторонні відносини матимуть конфліктогенний характер і значною мірою зводитимуться до кризового менеджменту. Надто багато негативних емоцій, які і політики, і так званий коментаріат захочуть обслуговувати. Такий своєрідний технічний "кризовий комітет" потребував б попереднього політичного схвалення на найвищому рівні, але зовсім не очевидно, що таке схвалення було б надане

👉 Зараз не час для великих теорій про союзи та стратегічні партнерства. Основне завдання полягає у створенні робочої моделі добросусідських відносин, у межах якої ми інколи матимемо спільні інтереси, а дедалі частіше - суперечливі. I всім цим потрібно якось управляти, щоб максимально збільшувати виграш та мінімізувати втрати

👉 З кожним днем нам буде дедалі важче. Коло людей, готових витрачати свій час та політичний або суспільний капітал на підтримку нормальних польсько-українських відносин, буде лише звужуватися.

Це мої особисті попередні висновки, а не підсумок поточних подій і тим більше не спроба передбачити їхні наслідки (вони будуть однозначно негативними).

Наші двосторонні відносини є класичним прикладом накопичення невирішених проблем. Їх ніколи не вдавалося, і цього разу також не вдасться просто перечекати. Якщо ми не розв'яжемо їх зараз, скориставшись певним вікном можливостей, вони знову до нас повернуться - і з ще більшою силою.

Майже в кожному великому інтерв'ю для українських ЗМІ я як мантру повторюю, що Україна повинна працювати з усіма державами-членами ЄС і переконувати їхні суспільства, якщо колись хоче вступити до Європейського Союзу.

Недостатньо поїхати до Берліна й Парижа та припустити, що це вирішить питання. Не вирішить.

Чому?

Тому що для вступу України до ЄС потрібна буде ратифікація договору про приєднання України кожною державою-членом ЄС.

А частина цих держав винесе це питання на референдум, оскільки влада не захоче самостійно брати на себе таке рішення.

Ось, саме про це щойно заявив новий прем'єр-міністр Угорщини Петер Мадяр.

Це складна робота, але її доведеться виконати. Зрештою, сьогоднішній скептицизм щодо вступу України до ЄС мало чим відрізняється від скептицизму щодо вступу Польщі до ЄС двадцять років тому - всім раджу пошукати в інтернеті французькі інформаційні кампанії про «польського сантехніка».

Але першим кроком до вирішення будь-якої проблеми завжди є її усвідомлення.

Чотири рази я дав сусіду копняка під зад і все було супер.

Вирішив його копнути ще раз, а він відреагував - узагалі як таке, звідки у нього така істерична поведінка.

Чого тут не розумієте ))

Ще до того, як на Bloomberg з'явилася ось ця стаття, мене запросили на закриту зустріч представники країн E3 - Великої Британії, Німеччини та Франції. І про жодну 'зміну динаміки війни' там не йшлося.

Французи хочуть завершити війну якомога швидше, бо президентство Макрона добігає кінця, і він хотів би записати це собі як успіх.

Німці вважають, що Україна може не пережити наступну зиму, тому домовлятися з Росією потрібно вже зараз.

Британців більше цікавило, наскільки голосно Польща протестуватиме, якщо її не залучать до цих переговорів.

Загалом уся трійка намагалася зрозуміти, як знизити для себе політичну ціну переговорів із Росією. Тобто що зробити, щоб змусити замовкнути цих поганих поляків, коли вони все таки почнуть розмовляти з Росією.

В українському інформаційному просторі існує дещо ідеалізоване уявлення про міжнародну політику - великі пориви, вічні союзи, моральні перемоги. У цьому сенсі, до речі, це дуже нагадує польські дискусії про міжнародну політику.

Але насправді все набагато простіше. Як я писав кілька місяців тому:

невміння розрізняти між союзниками, тактичними партнерами та справжніми ворогами дуже дорого обходиться країні. Якщо за деякий час ми дійдемо до критичного моменту, колеги на Заході знову продадуть Україну - і зроблять це без жодних вагань.

Ми до цього уже скоріше ближче, ніж далі. Хоча у нас ще залишається блокувальний пакет акцій, не все пропало.

https://www.bloomberg.com/news/articles/2026-06-03/germany-france-uk-sketch-plan-to-engage-putin-in-ukraine-talks

До речі, я забув написати, що воно все так, як я і казав років ще п'ять тому:


https://censor.net/ua/blogs/3302845/ne_velik_alyansi_a_povsyakdenna_spvpratsya

Отож, у польсько-українських відносинах все стабілно, передбачувано.

Рішення президента Зеленського присвоїти Центру спеціальних операцій «Північ» ім'я героїв УПА мене не здивувало. Як каже відомий вислів, all politics is local, і тут причиною також стали внутрішньополітичні процеси в Україні.

На жаль, інколи внутрішня політика вступає в суперечність із зовнішньою політикою, і тут ми маємо саме такий випадок, адже це рішення, безумовно, матиме негативний вплив на відносини з Польщею.

Зрештою, багаторічні дослідження політики чітко показують, що поточні внутрішньополітичні інтереси зазвичай важать більше, ніж зовнішня політика. Тобто тут насправді нічого нового.

Вважаю, що зараз серйозна дискусія про польсько-українські відносини неможлива. По обидва боки надто багато емоцій. Багато людей, яких я вважаю розсудливими, просто втрачають здоровий глузд, коли йдеться про історію.

Тому напишу коротко:

👉 Україна є суверенною державою і має право проводити таку політику історичної пам'яті, яку вважає за доцільну

👉 Польща також є суверенною державою і також має право проводити таку політику історичної пам'яті, яку вважає за доцільну - і складовою цієї політики буде критика української політики історичної пам'яті. Це жодним чином не применшує суверенітету України, так само як постійна критика Україною своїх європейських партнерів не применшує їхнього суверенітету. Політику ведуть не лише за допомогою пряника, а й за допомогою батога

👉 Польща допомагала і допомагатиме Україні незалежно від її політики історичної пам'яті, але тема України стане ще більш токсичною для польських політиків, і вони будуть ще менш схильні активно залучатися до підтримки України

Рішення президента Зеленського не є правильним чи неправильним. Це хибна категорія. Це суто політичне рішення, розраховане на певний результат, і, як будь-яке політичне рішення, воно також має свою ціну. У Києві вирішили, що політичних дивідендів буде більше ніж політичних втрат - і все. Навіщо тут вигадувати якісь ідеології чи піддаватися емоціям?

Єдине питання, яке в усьому цьому справді має значення і варте обговорення - чи дійсно дивіденди переважать втрати.

Усе інше - це лише лікування наших національних комплексів. А таких не бракує ні в Польщі, ні в Україні.

Будучи нещодавно у Києві, міністр фінансів Польщі Анджей Доманський все таки дав довге інтерв'ю українським ЗМІ.

Заохочую подивитися, це дуже впливовий член польського уряду, наближений до прем'єр-міністра Дональда Туска.

https://www.youtube.com/watch?v=ssErq0CMy6Y

🇺🇦🇵🇱 На полях зустрічі у форматі "Гімніх" у Лімасолі міністр закордонних справ України Андрій Сибіга провів зустріч з віцепрем'єр-міністром, міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським:

💬 "Ми обговорили посилення ролі Європи у світі – і, цілком конкретно, у наших мирних зусиллях. Я поінформував Радека про зміну динаміки на полі бою та зростання ініціативності України. Цей імпульс має бути перетворений на відчутні результати.

Окрему увагу ми приділили ширшій безпековій ситуації в Європі та важливості збереження єдності й стратегічної ясності перед обличчям російської війни. Не може бути повернення до старих ілюзій, поділу світу на сфери впливу чи згубної політики умиротворення минулого століття.

Вдячний Польщі та особисто Радославу Сікорському за постійну підтримку й координацію. Роль Польщі залишається надзвичайно важливою – як для України, так і для безпеки всієї Європи".

Колеги із Forbes дослухалися до наших аргументів і відкрили доступ до квітневого інтерв'ю.

Всіх запрошуємо за посиланням:

https://forbes.ua/svit/frantsiya-i-nimechchina-khovalis-za-orbanom-yak-u-es-bachat-kinets-viyni-i-maybutne-ukraini-intervyu-z-danielem-sheligovskim-golovnim-analitikom-z-ukraini-u-polskomu-pism-28042026-38369

Дуже шкода, що моє інтерв’ю для Forbes Україна було доступне лише за передплатою.

Тож щоб ви знали, що я якраз сказав місяць тому, коли був у Києві.

Думаю, колегам із Forbes було б зараз цікаво відкрити це інтерв'ю для вільного доступу.

Давайте, я процитую Олександра Аргата, з яким я повністю погоджуюся:

Ось такі поодинокі дегенерати і формують образ цілої України серед поляків. Просто тому, що вони перебувають власне в Польщі і вони реально ахуєвші

https://tsn.ua/svit/zayikhav-mashynoiu-u-zapovidnu-zonu-u-polshchi-oshtrafuvaly-ukrayinskoho-blohera-3090125.html

На Майдані в Києві він підтримував протестувальників, згодом у Раді Безпеки ООН гостро сперечався з послом Росії, а пізніше вступив у перепалку з Ілоном Маском на платформі X. Від 2022 року Сікорський є одним із найпомітніших (по обидва боки Атлантики) прихильників підтримки України та мобілізації Європи проти Москви.

👉 https://novapolshcha.pl/article/radoslav-sikorskii-nezruchnii-politik/

✏️ Підпишіться на Нову Польщу

У Києві щойно побував з великою бізнес-делегацією міністр фінансів та економіки Польщі Анджей Доманський.

Його візит не привернув великої уваги із боку медіа, а шкода. Це дуже впливовий член польського уряду, наближений до прем'єр-міністра Дональда Туска. Що важливо, він має у своїх руках реальні інструменти впливу (я вже колись писав про всю систему Team Poland).

Варто звернути увагу, чим саме цікавився міністр Доманський - дрони, енергетика та аграрний сектор. У кожній із цих сфер обидві сторони мають дуже багато можливостей для співпраці та взаємної вигоди, попри всім відомі суперечки.

Але на перші конкретні деталі, ймовірно, варто зачекати до конференції з відбудови України в червні.

https://espreso.tv/suspilstvo-v-ukrainu-priikhav-ministr-finansiv-ta-ekonomiki-polshchi-domanskiy-razom-iz-predstavnikami-biznesu-detali-vizitu

В Україні мені постійно закидають, що я надто песимістичний і навмисно драматизую ситуацію.

Але в кожному своєму виступі я намагаюся бути чесним із аудиторією, а людям це не завжди подобається.

Щойно в інтерв'ю для Forbes Україна я говорив, що слідом за США інші країни також будуть готові послаблювати санкції проти російських енергоносіїв - і сьогодні така інформація надійшла з Великої Британії.

Я не можу вам пообіцяти, що європейські суспільства завжди підтримуватимуть Україну - у мене є щодо цього сумніви.

Зате можу пообіцяти вам те, що я завжди говоритиму вам, як є насправді, без прикрас.

Сотні тисяч українців та представників інших народів пройшли через радянську машину терору. Абсолютна більшість із них – просто тому що були собою. Сьогодні разом вшанували пам’ять загиблих через політичні репресії в Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили», також поклали квіти до пам’ятного знака польських поховань.

Ці історичні події свавілля Росії нагадують знову і знову, що зло не може залишатися безкарним, інакше репресії та знущання повертаються з новою силою. Зараз, коли тисячі наших людей – військовополонених та цивільних в’язнів – залишаються в російській неволі і проходять через такі ж випробування, важливо не забувати про це. Потрібно на всіх рівнях докладати необхідних зусиль, щоб повернути кожного та кожну. І обовʼязково – щоб справедливість була і злочинці відповідали за свої вчинки. У вільного світу достатньо сили, щоб це забезпечити.