Коли я вперше в Києві, здається, десь у середині 2023 року, почув - тоді це ще говорили по кутках - що, мовляв, «Польща втикає ніж у спину Україні», я це проігнорував.

Коли почув це вдруге - засміявся.

Коли почув утретє від відомого українського експерта- філософа - у мене тоді раптом відкрилися очі, і не міг зрозуміти, як я не помітив чогось настільки очевидного, що буквально розгорталося в мене перед очима.

Це ж був хрестоматійний приклад конструювання наративу: одне й те саме я почув від людини з владних кіл, від військового та від громадського діяча. Випадковостей не було.

Однак, усе ще я не розумів, навіщо вся ця історія. На щастя, мої співрозмовники були зі мною відверті. Як сказала мені людина, яка тоді була близькою до Банкової: Даніель, давай прямо, ми ж просто вважаємо, що поляки мають надто великий вплив в Україні.

Польща тоді мала доволі непоганий канал зв'язку із Банковою. Вела переговори про придбання великого гравця на українському фінансовому ринку й конкурувала з кількома українськими структурами, яким, простіше кажучи, був потрібен адміністративний протекціонізм.

Це все було так очевидно, а я все одно це проґавив. Досі вважаю це однією зі своїх найбільших аналітичних помилок щодо України.

Тому, коли сьогодні я бачу, як в Україні формується новий наратив - про Польщу, мовляв, як «другу Росію», про потребу захищатися як від Росії, так і від Польщі - мене це уже взагалі не дивує.

Зрештою, той самий механізм уже спрацював: цю думку я вже чув у владних колах, від військових і від громадських діячів (тут все досить просто - достатньо зайти у Facebook).

Головне питання, звісно, знову те саме: навіщо все це і чому саме зараз?

Чи знову тривають закулісні переговори щодо певних активів?

Чи потрібно знайти винного, на якого можна буде списати провал проєкту швидкого вступу до ЄС?

Чи ще щось?

Так по-людськи, мені шкода моїх українських друзів, з якими ми стільки всього доброго зробили разом.

Бо цей дедалі сильніший український суверенізм, на жаль - абсолютно не шлях до зміцнення країни.

Суверенізм - це шлях до її провінціалізації.

Це цілком свідоме, поступове витіснення присутності партнерів, щоб старі гравці змогли відновити свій вплив.