​​Шкільний курс української історії і літератури у нас мало хто любить. Забагато страждань.

Історія — боротьба українців за державність, література — страждання, які це супроводжують.

В школі ти не сильно рефлексуєш. Калейдоскоп дат, подій і імен з підручників не складається в єдину картинку.

Дітям мирної і благополучної країни не відгукуються історії про національно-визвольні повстання, страждання кріпаків, навалу нацистів. Предки боролись, воювали, ну зараз-то все ок, з ким боротись, для чого цей пафос?

Є гарний вислів: «Важкі часи народжують сильних людей. Сильні люди створюють хороші часи. Хороші часи народжують слабких людей. Слабкі люди створюють важкі часи».

Недовго ми встигли пожити в хороші часи. І нинішні важкі часи нам принесли чужі слабкі люди.

Але тепер все ніби стало на свої місця. Історія українського народу перестала бути чорно-білою і вмить наповнилась життям.

Тепер наша черга пройти через важкі часи і стати сильними.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу.

Це ж про нас прямо зараз. Українці — люди, в яких не можна забрати свободу.

Люди, які будуть стояти за свою землю до кінця. Як стояли діди і прадіди.

В ріднім краю панувати не дамо нікому.

Ми не починаємо війн. У нас немає вірусу імперської величі. Але знов і знов злі українці мусять брати зброю і відстоювати свою свободу.

Вражою злою кров’ю волю окропіте.

Пазл склався. Ось про що писав Шевченко. Ось про що наш гімн. Ось про що вся наша історія.

Ви хочете забрати нашу свободу? Ми окропимо землю вашою кров'ю.

А потім все відбудуємо і зробимо навіть краще, ніж було.

І на оновленій землі врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати, і будуть люде на землі.