24 лютого.

Чотири роки тому цей день розділив наше життя на «до» і «після».
Ми прокинулися від вибухів — і вже ніколи не будемо тими, ким були вчора.

24 лютого — це не просто дата в календарі.
Це звук сирени о четвертій ранку.
Це повідомлення «ти як?».
Це валізи, зібрані за 15 хвилин.
Це порожні вулиці й переповнені вокзали.
Це страх, який стискає горло.
І водночас — сила, про яку ми не здогадувалися.

Ми навчилися жити між тривогами.
Планувати — попри невідомість.
Любити — попри відстані.
Працювати — попри втому.
Сміятися — попри біль.

24 лютого — це про пам’ять.
Про тих, кого більше немає.
Про тих, хто тримає небо.
Про тих, хто чекає.
Про тих, хто повертається.

І поки триває ця боротьба — ми тримаємось.
Бо за кожним «болить» у нас є «вистоїмо».

Слава Україні!