Мої враження від
третього тому «Літопису Сірого ордену». Це було сильно, красиво і дуже сумно. Я постійно відкладала книгу, бо сльози заважали читати, особливо коли зрозуміла, що символізує
«Пісня дібров». Описати те, що відбувається в останні миті життя, через прекрасну і пафосну музику, яку звідкись чув герой, - було дуже оглушливим літературним прийомом. І чим більше лунало таких «пісень», тим більше пробирала книга.
За обсягом це найбільший том в серії, де практично кожен персонаж отримує передісторію. Навіть антагоністи виписані через величезні флешбеки, в яких розкривається їхня мотивація. (Плюсик-ачивка за розкритих антагоністів). Особисто для мене сюжет працює як постріл з лука: після натягу тятиви (флешбеку, що підсилює напругу і драму) йде дуже сильна розрядка у реальному часі, від якої зашкалюють емоції. Оце відчуття, від якого потрібно кілька хвилин потупити в стінку, щоб прийти в себе, я зустрічала в небагатьох книгах. У «Літописі Сірого ордену» воно є.
Автор закрив всі сюжетні арки, попередньо їх поглибивши. Навіть історія з Потойбіччям, звідки козаки-характерники черпають свої суперсили, отримала логічне завершення. Кожен з 5 головних героїв виконує окрему місію, чи не найважливішу у своєму житті, попередньо зробивши моральний вибір. Історії персонажів не виглядають «роялями з кущів», а скоріше результатом серії виборів, від яких вони могли відмовитися, якщо б захотіли (із дрібкою хаосу, бо куди в таких далекойдучих планах без хаосу?).
Не хочу сильно спойлерити, просто скажу, що флешбек Гната – однозначно зайшов – після нього персонаж бісив трохи менше. І другий момент, над яким задумалася – діалог героїв про битву, де перемагаєш ціною життя, і чи вважається це перемогою (дехто з героїв казав, що так, дехто – не погодився).
І їхні долі з погляду на це гарно обіграні в фіналі. Зрештою, всі перемогли так чи інак. Кінець вийшов гірко-солодким.
Моїм улюбленим томом на сьогодні є перший, бо там герої молоді, оптимістичні і навіть вкінці є відчуття, що все в них попереду, і все буде добре. Через якийсь час, мабуть, перечитуватиму. І звання «найкращої книги в трилогії» може перейти до «Пісні дібров».
Всю трилогію недавно перевидало
«ВСЛ». Підсумовуючи напишу: читайте, якщо ще не читали! Дуже українське в усіх смислах фентезі.
