​​Дочитала «Лазарус. Змій» Світлани Тараторіної. Мені сподобалося навіть більше за перший том. Якщо у першій книзі було кілька детективних оповідань, поєднаних слідчим, то тут маємо цілісну історію про часи Визвольних Змагань у фентезійному антуражі.

Більше за все мені зайшло, що багато політичних рішень показані до непристойного абсурдними, але цей абсурд сьогодні виглядає правдоподібно. Наприклад, у книзі є сюжетна арка-пріквел про часи Київської Русі. Місцеві перед обличчям небезпеки замість того, щоб об’єднатися, запрошують до себе юного напівбога, їздять йому по вухах, що він обраний герой, і все аби перекласти на нього відповідальність – а раптом прокатить? Абсурдно – так. Але цілком можливо. Цей напівбог хоче пити і жамкати дівок. Але в силу віку береться «на слабо» і стає лідером, дуже хаотичним лідером.

Інша сюжетна гілка розказує, що на поч. ХХ ст. у Києві разом збираються політики, бізнесмени, злодії і верхівка поліції, аби обкашляти питання (тут теж вірю). Вони вирішують відділитися від Імперії, але за цим стоїть не щирий патріотизм, а прагматичне бажання продавати цінні копалини закордон втридорого. Словом, у книзі вся система причинно-наслідкових зв’язків будується на вигоді, особистих симпатіях і випадкових факторах. Цим проникаєшся через деталізованість світу.

Друга річ, що мені зайшла, – дуже густий лор. Місце дії книги – Київ поч. ХХ ст., там постійно згадуються старі будинки, реальні відомі кияни, назви посад та політичних інституцій часів імперії – все це додає антуражу та за рахунок занурення викликає більшу довіру до описаних подій. Навіть співпадіння в дусі герой «випадково зайшов і підслухав потрібну розмову» мені тут нормально заходили через увагу до міських деталей.

Головна ідея книги (для мене) в тому, що історія йде по колу. І чи здатні жителі Межі зробити з неї потрібні висновки, щоб «зламати» програшний сценарій? Нам розказують історію напівбога-Змія, якого у часи Київської Русі одурманила дівчина і вбив друг-вовкулака. І паралельно йде основний сюжет, що у ХХ ст. Межа хоче відділитися від Імперії, але межовики тримаються групами, що недолюблюють одна одну. Місцеві знову хочуть перекласти відповідальність на відродженого Змія, а в нього… є дівчина і друг-вовкулака (отаке співпадіння). Тож інтрига будується на рівні персонажів (чи вб’ють знову Змія) і на глобальному – чи зможе Межа відбитися від Імперії?

Як і в першій книзі, тут цікава світобудова – переплетіння Біблійних сюжетів про створення людей із народними казками та українською міфологією. Київ населяють люди і багато інших рас: перелесники, котолупи, людино-ведмеді тощо, які ще й уособлюють нацменшини (що подано через прізвища). Вовкулаки, як мені здалося, уособлюють деякі риси Війська Запорізького (що трохи ріднить лор з «Літописом Сірого ордену»). А окремі реальні історичні постаті належать до фентезійний рас.

Загалом, мені сподобалося. Читала довго, але після закінчення повертаюся думками до тексту (маю теорію, що унобтаній може бути метеоритним залізом). Сподіваюся, третій том не змусить довго чекати. Серія має поріг входження, але однозначно варта уваги.