​​«Тенета війни» - другий том «Літопису Сірого ордену». Після першої книги – вжух! – і пройшло 7 років. Герої розтринькали юнацький максималізм і подорослішали в межах своїх типажів. У книзі аж чотири оповідача і практично немає жартів. Зате пристрасті тримаються на максимумі, і коли я думала, що далі нема куди нагнітати, - закінчення вмазало фінальним оглушливим акордом.

За настроєм «Тенета війни» відрізняються від першого тому. Книга більше схожа на шпигунський бойовик з некепською долею політики. Автор доводить до апогею тезу про «чужих вошей і своїх гнид» - адже конкуруюча шпигунська організація хоче знищити Сірий орден і запускає для цього повноцінну піар-кампанію з дискредитації. Описано все дуже детально, сподобалося.

За тригерністю для мене друга книга найважча – адже в анамнезі героїв додалася участь у війні. При чому автор описує не самі битви, а відстрочені у часі наслідки. Якщо дивитися на сюжет в розрізі війни, то хлопці отримали різні види ПТСР, з якими намагаються впоратися всю книгу. Читаючи сьогодні, тригерить вдвічі: найбільш оптимістичний герой став депресивний, найбільш стриманий – почав зриватися, а найавантюрніший вліз в таке багно, що й за чуб не висмикнеш.

До речі, з цим пов’язане моє роздратування від книги. Лінія криміналізації отого авантюрного героя чи не найяскравіше описана, але хлопець при цьому такий бісячний, що мені було важко співпереживати персонажу, що сам заварив кашу і намагається все виправити. Решта героїв, особливо той, що почав зриватися, змусили добре похвилюватися. Загальні враження від книги – мені дуже сподобалося.

Отже, якщо раптом ще не читали цю трилогію – щиро раджу. Видає «ВСЛ». Книги чудово написані, цікаві і оповідають про популярну в українському фентезі тему – козаків-перевертнів.