​​Вчора подивилася «Одіссею» Нолана. Сподобалася. Далі мої думки від фільму. Трохи хаотичні і з невеликими спойлерами.

Це не дослівна екранізація, а нове прочитання. Ніби «Одіссею» тобі переказує людина, якій там відгукнулася якась ідея. У фільмі на одних сценах дуже детально зупиняються (якщо вони підходять під центральну ідею), інші пригоди Одіссея подані в стилі – вжух – «ну, і таке було».

Актори і кастинг – дуже в тему (я навіть не очікувала). Що ж до чорношкірої Єлени і трансгендерного Синона, то з ними вийшло навіть красиво. У фільмі до них те саме відношення, що неслося інтернетом. Єлена – зневажена і обсміяна за свою зовнішність. Синон – хирлявий і не на своєму місці (буквально!). Якщо ж дивитися фільм, - в обох трагічна доля, і навіть стає трохи соромно, що гигикав з мемів. Тож для мене невідповідність візуалу працює як психологічний прийом.

Що до головної ідеї, під яку заточене це прочитання, то вона трохи глибша, ніж антивоєнний посил, ПТСР-флешбеки, чи «а давайте зробимо Єлену чорношкірою, щоб через неї всі пересралися, як в античності». Якщо чесно, ідею допоміг сформувати другий адмін. «Одіссея» Нолана певно про те, що порушення неписаних правил приведе до хаосу. Тому фільм так детально тупцяє на тих пригодах Одіссея, де хтось порушує правила гостинності, чи іде на підлість.

І це протиставляється благородному Одіссею, який завжди тренькав тятивою, щоб полювати чесно. Тому Одіссей весь фільм вигрібає за зраду своїм цінностям після того, як вигадав трюк з Конем і зневажив покровительку-Афіну в її храмі. Тож «Одіссея» в прочитанні Нолана всі 3 години шукає відповідь на питання: «Чому Одіссей не хоче повертатися додому?».

На мою думку, «Одіссея» відходить від буквального прочитання в психологічне. Сцени у Коні і на кораблі під час шторму дуже реалістично показують бруд і боротьбу за виживання. Сцена з Церцеєю, де вона руками виліплює людям звірині обличчя, – пробирає від огиди. Та ж Єлена – це ніби чорний лебідь, поява якого зруйнувала старий світовий порядок. (До речі іронічно, бо за каноном її батьком був Зевс у тілі лебедя, а сама Єлена вилупилася з яйця).

Взагалі, Нолан насипав смислів, де їх не було. Мені дуже сподобалася, що в кінці показали, чому Афіна являлася Одіссею саме такою. І ще дуже сподобався Агамемнон. Він такий великий, чорний у бет-шоломі. Він лякає, як втілення бога війни. І підкорює волю, як монстр з сонного паралічу. Як на мене, він виглядає саме так, щоб передати ставлення до нього Одіссея.

Зрештою, ноланівське прочитання «Одіссеї» підкупляє актуальністю – відчуттям, що старий світовий порядок зараз теж руйнується. Показана багаторічна війна на виснаження, з’являються нові воєнні хитрості, а викрадення Єлени – лише формальний привід, щоб греки і троянці побилися за морські торгові шляхи. Порушення правил стає «причиною» війни, а «наслідком» - люди, які об неї зламалися, і які мають пройти довгий шлях – «одіссею», щоб стати самими собою.