👁Спойлери до сігналісу

Декілька днів потому я нарешті сіла за свій старий сейв сігналісу, і сьогодні я його закінчила.

Я завжди вважала, що для сформування повноцінного враження про гру варто не тільки знати її сюжет і механіки, але ще й пограти, а краще пройти її (за змоги) самому, і це особливо стосується сігналісу.
Вперше про цю гру я почула за рекомендації підписників в інстаграмі більше ніж два роки тому, однак не мала змоги її пройти та подивилася декілька пояснень сюжету. Зараз можу заявити що навіть декілька годинні відео не змогли передати красу цієї гри, і тому навіть якщо ви вже знаєте більшість спойлерів ця гра все одно варта вашого часу.

Почну з музики. Про музику сігналісу я дізналася раніше ніж про саму гру. Вона геніально передає, ні, диктує атмосферу у грі. Ости ворогів це у найкращому сенсі цього слова піздєц і визивали в мене більшу паніку ніж самі вороги. Музика цієї гри і її візуал це як дві частини пазлу що ідеально одне одному підходять.

Загадки і геймплей. Визнаю чесно іноді я знаходила себе в ситуації де в мене залишався мій ліхтарик, два набої і мрія, але це по-перше була моя провина, а по-друге я вважаю що це тільки додало напруги і атмосфери.
Я обожнюю більшу частину загадок сігналісу. На мою думку вони є ідеальною паузою від кімнат де ти вистрілюєш у ворогів увесь магазин і, імхо найголовніше, вони межують між дуже складними і достатньо легкими щоб їх можна було вирішити самостійно. І коли ти таки вирішуєш його самостійно немає відчуття що пазл був занадто софістикованим або, навпаки, розробники тримали тебе за ідіота (я мабуть не зможу таки передати точно що маю на увазі, але сподіваюсь що всі і так зрозуміють).

І нарешті візуал. Я можу багато що сказати про вибір кольорів, і про те що червоний це мій улюблений колір і що я була рада бачити його в таких кількостях, але думаю одне речення передасть всі мої почуття замість будь яких слів: це, мабуть, єдина в моєму житті гра яка дійсно надихнула мене на створення фанартів по ній.

Ну і сподіваюсь про сюжет та персонажів навіть не треба писати. Всесвіт, естетика, ідеї. Сігналіс ніяким чином не скриває свої натхнення, іноді напряму відсилаючись на них, але це відчувається як приємний омаж до відомих творів, аніж нахабне злизування. А те як на середині гра ніби то закінчується, але насправді весь двіж тільки починається стало одним з найпримніших засобів сторітелінгу які я бачила.

Мабуть за все це повідомлення я так і не змогла передати все що я зараз думаю, але на жаль я дуже рідко пишу огляди, та й сіла я це писати як тільки закрила гру, але сподіваюсь що якщо ви ще не грали в сігналіс, ця моя рекомендація стане невеликим поштовхом для вас.