ЧАСТИНА 1

Бодай зайшла зоря остання,
Сховавшись серед товщі хмар,
Як тишу міста пронизало
Страшне ревіння із гармат.

Лиш мить — і всі звелись на ноги
Навколо хаос, гул сурми.
Гострять мечі, сідлають коней
В жаскім передчутті війни.

Рядочком швидко поставали
У білих чищених мундирах,
Своєю кров'ю захищати
Готові рідний край в цій битві.

Попереду іде піхота
Хоробро, рівно крок у крок.
За нею тупотить кіннота:
У пил зітре в один стрибок

А ось, ген-ген за муром
І офіцерів видно лиця —
Сховалися за вежі-тУри
Зустрінуть супостата у столиці.

А раптом злі ворожі сили
Прорвуться через оборону,
То королева-мати швидко
Їм перепинить вмить дорогу.

Мечем руба вона майстерно,
Да так, що миготить земля.
Себе віддасть завжди у жертву
За свій народ і короля

До слова, у цей час владика
У зАмку затаївсь тихенько.
Лиш визирне назовні зрідка
Із-за спини своєї неньки.

Не може просто так покинуть
Свого монаршого він трону —
Тоді усім їм не уникнуть
Ганьби одвічного полону

І знову в роги засурмили.
Мовляв: готуйсь! Зайнять місця!
Малі й старі - усі сміливо
В цю битву йтимуть до кінця.

Але і ворог зовсім близько:
Несеться стрімко, мов чума,
Із півночі велике військо —
Та що казать, цілА орда!

У чорних грізних обладунках,
У колір їхньої душі
Несуть вони лише розруху
Міста стирають із землі.

Грабують, нищать і вбивають
Жорстокі чертсвії серця.
За мордор й кривду виступають
Під проводом свого вождя.

Його Величність імператор —
Підступний і злостивий пан
Загарбник клятий, узурпатор
І над тиранами тиран.

Стирає все живе ущерть
У парі з жінкою своєю,
Страшнішою за сАму смерть
Така вона лиха й скажена.

Тож вируша монарша свита
Противників в облогу брати.
Намірені вони цю битву
Як переможці увінчати.

Проте і білі не здаються:
Бо знають, що у цім бою
За правду й волю вони б'ються
І землю-матінку свою.

#мої_вірші@crazyauthorgroup