У США та особисто Дональда Трампа не залишається важелів тиску на Україну.

За час своєї президентської каденції Трамп доклав чимало зусиль, щоб змусити Україну погодитися на його умови завершення війни. Іронічно, що значна частина цього тиску була спрямована саме на Україну, а не на Росію.

Згадаємо хоча б призупинення військової допомоги та обміну розвідданими, цирк у Білому домі, звинувачення Зеленського в диктатурі, вимоги провести вибори, мирні пропозиції з територіальними поступками, погрози вийти з переговорів, відмову передавати далекобійні ракети та постійне невдоволення українськими ударами по російських НПЗ.

А що в результаті?

Україна поступово зменшує залежність від американських рішень. Європейські партнери беруть на себе дедалі більшу частину фінансування військової допомоги, через програму PURL закуповують американську зброю для України, а Київ розширює співпрацю з іншими партнерами у сфері розвідки.
Можливостей використовувати цю залежність для політичного тиску стає менше.

Фактично Трамп уже випробував більшість найвідчутніших інструментів впливу, але так і не домігся згоди України на запропоновані ним умови миру. І найбільш іронічніше, що така політика створює проблеми самому Трампу.

Попереду проміжні вибори до Конгресу, демократи продовжують критикувати його адміністрацію, а результати зовнішньої політики неминуче стануть частиною внутрішньополітичної боротьби.

Трамп намагався посилити тиск на Україну, але водночас дав їй додатковий стимул позбуватися залежності від Вашингтона. Врешті-решт Україна стала значно стійкішою та сильнішою, а об США витирає ноги сумнозвісний Іран, (північна) Корея та Китай, що б'є репутаційно сильніше за будь-який фізичний удар. Саме тому у Трампа будуть проблеми з демократами та навіть з республіканцями.

Стосовно розвідданих Україна має значні здобутки, оскільки навчена на попередньому досвіді, весь цей час працювала над цим питанням, і має результати, які допоможуть компенсувати потенційну втрату американських даних.

Легіон | підтримка | зв'язок