Те, що весь час відчувається з точки зору обстрілів Києва ₚосією, — це намагання тиснути на тил.

Показати вразливість кожного, зруйнувати звичний уклад речей: ліки, їжа, інтернет, транспорт, електрика, вода — те, до чого всі так звикли і без чого не уявляють життя.

Зробити економічну діяльність надто дорогою, зробити так, щоб той, хто найбільше звик до цивілізаційних надбань, відчув війну.

Київ — найбільш видима точка, де можна застосувати цей терор, бо тут банально:

Найбільше людей, тут будуть сотні відео з прильотів, тут діятиме сарафанне радіо, тут сотні тисяч людей відчують складність у тому, як доїхати додому.

Найбільш звикле до сервісу населення, найбільша концентрація бізнесів, компаній, складів, представництв.

І найбільш вразливе, бо тут неспроможний мер, який буде приймати шкідливі рішення, не створить умов, де кияни відчуватимуть принаймні, що їм допоможуть, приймуть дієве рішення і мінімізують ризик.

І до чого я це все.

До банального, але ми маємо прийняти ці ризики, але не тільки фаталістично чекати свого дрона, а робити кроки, де ми зможемо збільшити свої шанси як вижити, а це наприклад банально носити турнікета з собою.

А місцева влада мала б робити все, щоб мінімізувати жертви, мінімізувати втрати людино-годин, створювати умови, в яких навчання наших дітей не буде перериватися.

Одна людина (мер Києва, підказка) сьогодні сказала, що столиця в дуже драматичній ситуації. І зробити вигляд, що зараз можна жити, як у мирний час, уже не вийде!

І найсмішніше ще, що ця ж людина весь час жила і робила все, наче всі ці роки тривав мирний час.

Проте він правий: робити вигляд, що останні чотири роки, як і зараз, можна жити за правилами мирного часу, — неможливо!

Пс. Зараз один зі складних моментів, який ми пройдемо, як і проходили попередні. А ставка ₚосії, що можна зламати тил, знову не спрацює.