Кобо Абе (справжнє ім'я Абе Кіміфуса) (1924-1993) народився в Токіо, виріс у маньчжурському Мукдені (сьогодні - китайський Шеньян), до Японії повернувся, коли тому виповнилося двадцять років. Друга Світова наближалася до завершення. Відчуваючи, що Японія скоро буде розгромлена, він здобув медичний диплом, який дозволив йому покинути Токіо і повернутися до Мукдена в Маньчжурії. Його батько, токійський лікар, помер від холери (за деякими відомостями – від тифу) у 1945 році, і Абе вимушений був повернутися до Токіо наступного ж року. У 1947 році він одружився з художницею Ямадою Машико, а згодом отримав медичний ступінь у Токійському імперському університеті, де раніше працював його батько. При цьому він ніколи не збирався ставати лікарем-практиком.
🏥🏥🏥
Змолоду Абе експериментував з різними радикальними соціальними та мистецькими теоріями та приєднався до невеликої групи однодумців, яка називалася «Нічна асоціація» (Yoru na kai). Незабаром після знайомства з її лідером філософом Ханадою Кійотеру (Hanada Kiyoteru) Абе вступив у японську компартію (як і багато інших представників тодішньої японської інтелігенції), і почав експериментувати у своїй літературній творчості з марксизмом і сюрреалізмом.
📚📚📚
Всесвітньої популярності Абе набув завдяки таким творам, як «Четвертий льодовиковий період» (Dai-yon kanpyôki, 1959), «Жінка в пісках» (Sunna no onna, 1962); «Чуже обличчя» (Tanin no kao, 1964) і «Людина-коробка» (Hako Otoko, 1972). У його творах сірість реальності завжди вживалася з несумісною грайливістю, що проявлялося тоді, коли, наприклад, людина перетворювалася на рибу, коробку чи комаху. Абе написав кілька п'єс, а також керував власною театральною студією в Токіо - Abe Studio, яку він заснував у 1971 році. У його п'єсах теми самотності та відчуження отримали вияв, подібний до театру абсурду та робіт Семюеля Беккета та Гарольда Пінтера. Абе вважався найбільшим японським письменником та драматургом свого часу. Його романи вдостоєні безлічі літературних нагород і премій, і багато з них стали всесвітніми бестселерами.
🔬🔬🔬
Абе вважав себе передусім головним чином поетом. Величезне враження справив на нього Райнер Марія Рільке, про якого він сказав, що той був генієм, здатним побачити предмет, що лежить поміж поетичними й антипоетичними речами. В інтерв'ю Ненсі Шілдс він згадав про своє захоплення оніричними образами та гумористичною пародійністю картин Рене Магрітта. Любов Абе до чистої математики й особливо до топології, до неевклідових просторів, не менш цікава. Значна частина його образів народилася з поетичного осмислення математики, де його скрупульозний погляд відкривав несподівані якості. Такі предмети як піщані дюни, комахи, клітини, посмішки та коробки вичерпно досліджувалися. Над усе цікавили Абе абстрактні поняття простору-часу; подібні категорії він споглядав немов професор зі ступенем у галузі квантової фізики.
🪤🪤🪤
Хоча Абе найчастіше порівнювали з Семюелем Беккетом і Францом Кафкою, він найбільше захоплювався Льюїсом Керроллом (який теж був математиком). Якщо Керрол використовував складні фігури нонсенсу для створення сенсу, Абе, ймовірно, займав дещо більш хитру позицію щодо реальності.