😱 Ви помітили, як полізла на світло вся ця малоросійська братія? Кілька років грали патріотів, але терпець урвався.

Не хотів я писати про жителів дна на кшталт Насті з Потапом, але варто трохи відійти від деталей і поглянути на big picture, як то кажуть.

Один за одним від колишніх "лідерів суспільних думок" полізли дивні заклики, скандальні інтерв'ю та провокативні тези. Полякова порівнює Україну з концтабором та тусується з росіянами, психолог Субота перетирає щось із Арестовичим (звичайно, російською), Настя та її помʼятий чулувік знущаються з української.

Можливо, жарт, що психолог, який порадив Насті перейти на російську, саме Спартак Субота — не такий вже і жарт.

То що за цим стоїть? Обіженки знову хочуть заробляти в рублях? Міські божевільні пʼють на брудершафт із ескортом? Тут не все так просто, і я бачу певну закономірність.

Якщо копнути біографії цих діячів, звідусіль стирчать КГБшні вуха.

Наприклад, чоловік Полякової Вадим Буряковський мав справи із кримінальним авторитетом Семеном Могилевичем. ФБР і досі пропонує $5 млн за дані про нього.

Вітчим Полякової п'ять років був консулом СРСР на Кубі, де спілкувався з Фіделем Кастро (всі консули СССР — агенти). Дід іншої патріотки Світлани, Василь Лобода, також працював у КДБ.

Це ще не все.

Батька Насті Каменських звали Олексій Жмур, він був концертним директором хору Верьовки. За спогадами міністра культури УРСР Сергія Безклубенка (книга "Номенклатурна Камасутра"), за цим колективом був приписаний штатний працівник КДБ, якого звали Олексій Йосипович Жмур.

До чого я веду? Вам не здається, що це вже більше, ніж славік балагани та низькопробні шльопки? І що за цими випадами проти всього українського може стояти цілком реальна ідеологічна спецоперація. Адже діти КДБшників виховуються, мʼяко кажучи, у специфічному середовищі.

Здавалося б, навіщо русні діставати з шафи поїдених клопами колишніх українських зірок? А сенс є, бо вони й досі мають певну вагу, тому не варто недооцінювати силу авторитету та любові українців створювати собі ідолів.

Візьмемо простий і максимально аполітичний приклад — норвезького футболіста Ерлінга Голанда. Він давно демонструє на публіці свою любов до моркви. Жує її під час інтервʼю, наприклад.

Цього літа норвезькі медіа писали про так званий "ефект Голанда": діти в Норвегії почали просити у батьків моркву замість звичних солодощів, називаючи її "цукерками Голанда".

Людина з мільйонною аудиторією впливає на своїх прихильників. Так само й "українські" діти КГБістів досі впливають на тих, хто ще на них зважає.

Якщо латентні малороси на кілька років притихли й намагалися грати в патріотизм, то заяви, які "несподівано" від них понеслися, поступово легітимізують їхній проросійський світогляд.

А що ще потрібно для перемоги над Україною, як не зневіра?

Зневіра у спільних цінностях, повернення до малоросійської свідомості, знецінення боротьби українців за свою мову й культуру (над цим працював свого часу Зеленський).

Переконання, що все це "не так важливо", що можна повернутися до російськомовного болота, і нічого страшного не станеться. І кіста пройде, і око залікується.

А далі що, на кого чекаємо наступним?

Досить ліпити собі кумирів з гівна і палок. Вони ними не є. Та й не були ніколи.

🦢 Підпишись на Чорного лебедя