Хлої Волш «Вберегти тринадцятого»

💫💫💫💫💫💫💫 (7 падаючих зірочок із 10)

Мені від усієї душі, щиро хотілося б написати, що я в захваті від цієї частини (в якому я була від першої), однак, на жаль, визгів захвату не буде. 😵‍💫

Якщо ж у першій книзі авторка взагалі не жаліла Шеннон, то у другій її життя перетворилося на казочку, від чого після відсотка 50 стало вже не так цікаво читати (хіба що хочеться поплескати в долоні за неочікуваний поворот сюжету ближче до кінця, але порятунок декого у тій ситуації виглядав настільки штучно, що не прониклася я).

«Захопити тринадцятого», звісно ж, була перенасичена діалогами, але друга побила всі можливі рекорди по їх кількості. Мінімум описів, максимум болтовні — оце прямо девіз «Вберегти тринадцятого». І так, я розумію, що за рахунок діалогів авторка хотіла передати комічність/драматичність певних моментів, але як же не вистачало нормальних описів почуттів головних героїв. Так, хотілося більше залізти їм у голову. 👽

Що стосується персонажів, то Шеннон стала якась… нецікава? Таке враження, що в цієї дівчини протягом всієї книги лише одне в думках, і наче її й критикувати не хочеться — усе-таки це її перше кохання і перший хлопець, гормони «працюють» в кінці кінців, а з іншого боку — я перестала бачити в ній повноцінну особистість, бо вона постійно каже одне й те саме різними словами.

Щодо відносин Джонні та Шеннон. Тут та ж сама історія: різні локації, а діалоги однотипні. На екрані це виглядало б переконливо, а от на папері це відчувається як масло масляне. 🫣

Були й крінжові моменти, які б мені не хотілося ні читати, ні бачити, і на загальний сюжет вони впливали буквально НІЯК (сцена між Джоном та Едель Каванами — іф ю ноу вот ай мін; плюс Ґібс періодично перегинав палицю, але тут я закриваю очі — особливості персонажа 🤷‍♀️).

Окремий абзац хочу присвятити мамі Ка. Неможливо підібрати хоч якісь слова, щоб описати рівень її шикарності, людської простоти та те, наскільки сильно вона любить свою сімʼю. Якщо бути мамою — то тільки такою як вона (власне, саме така разюча різниця у баченні материнства тоді вразила у першій книзі: яка по відношенню до власних дітей була Мері, і яка Едель — це небо і земля).

У цілому книга-то й непогана, але зачіпає вона вже не так, як це вдавалося першій частині. 🫥

Розумію, що обовʼязкова до прочитання частина про Джої, але як же цікаво ближче познайомитися з Ґібсі та Клер 🌚 не можу дочекатися перекладу 🙏

#мел_відгук