Сьогоднішня, вже 4 річниця з моменту повномасштабного вторгнення болісно відгукується в наших серцях.

Життя назавжди розділене на два періоди. 24 лютого тавроване, як точка відліку, яку навіть попри найсильніше бажання не вдасться забути. Для когось 2021 здавався каторгою, у когось все починало йти на лад. На початку 2022 комусь довелося тікати, комусь адаптуватися, комусь пожертвувати найціннішим – власним життям. Змінилося все: пріоритети, ставлення, страхи, емоції, наші особистості. Ми стали краще розуміти одне одного, а ті контакти, які колись були звичними, стали набагато дорожчими.

Однак, що дійсно залишилося сталим – це наша воля. Воля, яка житиме і процвітатиме надалі. Наша культура невмируща, наша автентичність безсумнівна, на відміну від свинарника по сусідству, який вибудував свій дім на крадених кістках. Від москалів нас відрізняє чітка мотивація – захистити власну державу, а не загарбати чуже і втопити у болоті.

Наша боротьба не даремна, попри колосальну ціну. Кожен з нас робить внесок, кожне слово та дія, направлені на освітлення війни в Україні, мають сенс. Ми не «малєнькіє люді», а народ, який здатний відстоювати свою ідентичність. Бо вона в нас є.

В цей день я всіх віртуально обіймаю і бажаю миру та спокою, в якому б куточку світу ви не були. Обійміть рідних, зателефонуйте близьким, якщо є така можливість. Подякуйте захисникам та захисницям, які ведуть боротьбу за наше світле майбутнє.

Любіть, радійте, живіть, навіть коли дуже складно, навіть коли це здається абсурдним і неможливим.

Все буде, Україно 🇺🇦