● СВІДОМА ПІДГОТОВКА ТА ЗДІЙСНЕННЯ АТЕНТАТУ...

Мирослав Січинський сприйняв мученицьку смерть Марка Каганця як особистий виклик. Він усвідомив повну марність мирних петицій та безкінечних компромісів. Молодий патріот вирішив діяти рішуче. Його метою було ліквідувати головного винуватця гноблення і привернути увагу світової спільноти до трагедії окупованої України. Січинський діяв свідомо, це був чітко спланований політичний акт національної відплати.

У неділю, 12 квітня 1908 року, граф Анджей Потоцький проводив офіційний прийом громадян у будинку намісництва у Львові. Будівля розташовувалася на Гетьманських валах. Січинський заздалегідь записався на аудієнцію під вигаданим приводом. Він спокійно чекав своєї черги в коридорі серед інших відвідувачів.

Близько першої години дня секретар запросив його до кабінету намісника.
Січинський впевнено зайшов до великого кабінету. Потоцький сидів за розкішним робочим столом. Мирослав підійшов ближче, дістав із кишені револьвер і вигукнув слова справедливого вироку. Він заявив, що це кара за кривди українського народу, за фальсифікацію виборів і за смерть Марка Каганця. І стала навіки його цитата: «Це вам за наші кривди, за вибори, за смерть Каганця!». Січинський вистрілив у графа чотири рази.

Перша куля влучила в ліве вухо намісника і зачепила мозок. Інші кулі пробили лоб і плече графа. Потоцький упав на підлогу, стікаючи кров'ю. Він помер за кілька годин від отриманих смертельних поранень.

● СУД ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ РЕЗОНАНС...

Після здійснення чину Січинський не намагався втекти. Він спокійно вийшов у коридор і дочекався прибуття поліції. Його негайно заарештували. На перших допитах студент чітко пояснив свої політичні мотиви. Він наголосив, що стріляв не в людину, а в уособлення колоніального гніту та безправ'я українців.

Судовий процес викликав неймовірний резонанс. Польські шовіністичні кола вимагали негайної розправи над українцем. Містами Галичини прокотилася хвиля антиукраїнських погромів. Польські екстремісти нападали на українські установи та патріотичних діячів.

Австрійський суд визнав Січинського винним і засудив двадцятирічного героя до смертної кари через повішення.
Українська нація миттєво згуртувалася навколо постаті Січинського. Почалися потужні масові демонстрації на його підтримку. Люди збирали кошти для захисту героя. Українські матері масово давали своїм новонародженим синам ім'я Мирослав. Протести виникли серед української діаспори в США та країнах Європи.

Під потужним тиском громадськості та через реальну загрозу загального національного повстання австрійській цісар Франц Йосиф Перший пом'якшив вирок. Він замінив смертну кару на двадцять років ув'язнення. Мирослава відправили відбувати покарання до карної в'язниці Діброва в місті Станиславів.

● ЛЕГЕНДАРНА ВТЕЧЯ З КАТОРГИ...

Українське національне підпілля відразу почало готувати план звільнення свого героя. Підготовка тривала близько трьох років. Організацією операції керував молодий офіцер Дмитро Вітовський, який пізніше став легендарним військовим діячем ЗУНР.

До плану залучили Миколу Цеглинського. Громада збирала гроші для підкупу тюремної охорони. Значну фінансову допомогу надали українські емігранти з Америки.
План реалізували 10 листопада 1911 року.

Підпільники змогли підкупити двох наглядачів-українців у Станиславівській в'язниці. Напередодні ввечері Січинському таємно передали цивільний одяг, уніформу охоронця та накладні вуса. Мирослав переодягнувся в камері. Разом із підкупленим сторожем він спокійно пройшов повз усі внутрішні пости. Вони вийшли через головну браму в'язниці, яка вважалася неприступною фортецею.

За воротами на Січинського чекав підвода. Він негайно залишив Станиславів. Кілька тижнів Мирослав переховувався в прикарпатських селах, зокрема в селі Вікторів. Поліція оголосила масштабний розшук, але селяни надійно захищали втікача. В один із днів Січинський навіть таємно охрестив дитину місцевого жителя. Коли пильність поліції знизилася, підпільники виготовили для нього фальшивий паспорт. За цим документом Мирослав успішно перетнув кордон Австро-Угорщини.