​Сьогодні Микольцю було б 29💔

Це вже третій його день народження, коли замість обіймів і сміху — тиша. А серце, все ще стискається, бо ми так і не навчилися жити без нього.

Микола був із тих людей, які завжди поруч. Не тому, що мусив — а тому, що хотів. Хотів допомогти, підтримати, підставити плече, підвезти інструменти на акцію, відповісти першим у чаті, коли хтось просив про допомогу. Він ніколи не чекав, поки попросять — просто був. Свій. Наш.

І так багато чого залишилось несказаним. Так хочеться знову поговорити з ним про життя під вечірнім небом після волонтерського дня. Заспівати разом, посидіти мовчки біля вогнища, як ми вміли. І просто знати, що він десь поруч.

Це дуже болить. Це порожнеча, яка просто стає частиною тебе. Частина тебе, яка назавжди буде сумувати.

Та водночас — коли згадуємо Микольця, то з теплом. З усмішкою. Бо він був саме таким — світлим, щирим, дуже живим. Його енергія жила в кожній справі, в кожному його слові. І саме заради таких людей ми продовжуємо. Волонтеримо. Будуємо. Живемо. Бо він би так і зробив.

Ти назавжди з нами. Живий у пам’яті. Живий у нас.