💨💨💨💨💨💨💨💨💨

І від ненависті стираю в кров солодкі вуста,

Бо де ж злоба
без обожнювання чужих очей.

І від ненависті спасіння не знайдеться ніде,

серце крихтить про забутий шанс десь на узбіччі.

Коли злість переповнить силою тремтливі руки,

що стискали зі болем холодний клинок.

Тоді впаде звук подібний
на шепотіння,

й склади, котрі утворювали слово лиш одне:

"Кохаю".

В мить мерехтіння леза на світлі забере увагу,

вперте нерозуміння залише думки.

Ми згоримо у власному полум'ї,

сплетеного з тисячі
випадкових зустрічей,
та хвилин розділених.

Нумо, промов ще раз,

зі кришталевими сльозами,
що ненавидиш до
останнього,
подиху смерті.

Та як межі щезнуть повноцінно,
хіба щось матиме важливість?

Бреши, приховуй, не показуй,

але своє ж серце не забудь
витягнути з мертвої безодні.

Безодні, де лише сирість перемішана з холодом.

Кусаючи вуста до багряної крові,
нагадаєш чому ще тут?

Навіщо обіймаєш немов
кохаєш?

Навіщо робиш вигляд, що не скоюєш біди
у пораненій душі?

Нумо, від кохання до ненависті
один крок у небуття.


💨💨💨💨💨💨💨💨💨💨
#poems