Бути бойовим медиком означає витримувати подвійне навантаження відповідальності за побратимів: одних рятуєш від смерті за допомогою турнікета й гемостатика, інших - тим, що ліквідуєш ворога. А ще - подвійне навантаження на психіку. Навіть цивільному лікарю легко втратити емпатію після років практики зі звичайними травмами й хворобами, що вже казати про обставини, коли кров, крики й смерть перетворюються на частину повсякденності?

Сержант-медик на псевдо "СС" (Сергій Сергійович), який долучився до війська одразу після закінчення медичного вишу, каже: аби залишитися людиною і залишитися в строю, потрібна комбінація власного оптимізму, самоконтролю, філософського погляду на життя та підтримка товаришів.

"Я більше медик, ніж військовий, і армійське життя для мене незвичне. Величезна подяка побратимам, за те що на перших етапах ділился зі мною усім - їжею, водою, якої я замало брав на позиції, а головне, досвідом і знаннями. Важче виявилося побороти відчуття провини за те, що когось не врятував, хоча зазвичай це випадки, коли нічого не можна вдіяти. Але з часом я це прийняв", - ділиться морпіх.

Про те, як реальність війни розійшлася з уявленнями, навіщо в цивільному житті потрібен такмед і чому "СС (Сергій Сергійович)" обрав не дегуманізувати ворога - слухайте в його інтерв'ю для нашого проєкту.

Дивись повне відео на YouTube Серце Б'ється: СС - "Треба себе зібрати до купи, і все буде гаразд"


😎 39 бригада у соцмережах 👇
Instagram | Facebook | YouTube