Відлучаю себе від комерційних пайплайнів геймдеву.

Парадоксально, як зовнішній світ зі своїми вимогами до виживання змушує тебе бути ким завгодно, але точно не тією людиною, якою ти хотів би бути в контексті самовираження. І проблема не в кайданах, які система накладає насильно, — бо такий світ. А в тому, що ти добровільно вдягаєш ці кайдани.

Навколо тебе стільки всього прекрасного, що ти мрієш відтворити цю красу. Але водночас втрачаєш свою власну — неупереджену, глибоко занурену у твоє маленьке нутро, яке не в силах видертися на поверхню, бо тиск зовнішньо-прекрасного занадто сильний.

Підхопити неупереджений потік натхнення, який іде зсередини тебе, неймовірно складно. Легше застрибнути в потік, що підштовхує тебе ззовні. Але як дізнатися силу свого потоку, якщо ти занадто прискіпливий до його швидкості, навіть не спробувавши його розігнати?

Що ж, якось так… 10 років малювання заради того, щоб почати шукати своє справжнє художнє призначення тільки зараз. Хоча я б не сказала, що ніколи його не шукала. Але ці щорічні трансформації зводять мене з розуму. Це той самий випадок, коли ти думаєш, що реалізувався як художник, але через деякий час розумієш: реалізувався… проте не для свого Я, а для задоволення інших “хотілок”, яких це Я вимагає, щоб залишатися життєспроможним.

Власне, індивідуальні менторства я запустила не просто для заробітку чи допомоги іншим художникам. Художня самоідентифікація — це також і моя проблема, яку я намагаюся вирішити останнім часом. Подивимось, до чого це призведе.

До речі, на менторство ще залишилося кілька місць, тому звертайтесь. 🙌