Books & Cat 🐈

Прочитане за вересень 📚

Цього разу кількістю, якістю і різноманітністю прочитаного за місяць цілком задоволена 😊.

Відгуки на все є на каналі:

«Велителька кісток»
«Відстрочка»
«Бетмен. Фатум, що спіткав Ґотем»
«Жива Смерть»
«Warhammer 40,000. Магос»
«Дея та всі її прокляття»
«Серпанка. Ліс зниклих духів»
«Ковен»
«Прокляті»
«Секулум»
«Дикий меч Конана. 1971-1974»
«Кіт і трохи спецій #? Спецвипуск»

Оцінки не дуже лише в обох частин «Ковену кісток», але якщо відключити голову і не шукати логіки в тому, що відбувається на сторінках, то не так вже й погано і навіть трохи цікаво 😄.

А от звернути увагу особливо раджу на романи «Велителька кісток» і «Дея та всі її прокляття» та комікси «Серпанка» і «Відстрочка» 🥰.

На жовтень в планах «Чоловік, який володів зміїною мовою» (вже почала, подобається 💚), Стівен Кінг, Джим Бутчер та трохи тематичних коміксів 🍁🍂🎃

🐈‍⬛ Дмитро Гук «Кіт і трохи спецій #? Спецвипуск»
📚 Видавництво: RER Studio

Роки 4 тому прочитала перший випуск коміксу «Кіт і трохи спецій». Відтоді вийшло ще 3 випуски (треба таки і їх читнути), котрі закривають першу сюжетну арку, і даний спецвипуск, а-ля спін-офф основного сюжету.

Що той перший випуск, що даний сингл, залишили дивні (у хорошому сенсі) враження. Це щось таке незвичне, химерне, кумедне й абсурдне водночас 😄. Ну про що ще казати, якщо у всесвіті коміксу триває війна ковбаси і хліба 🤪.

Спецвипуск починається з того, що Вовчик на пляжі зліпив піщане військо котів щоби разом захопити місто Перинок. Бац ⚡ — і котики ожили та розбіглись містом. Залишився лиш один, котрого Вовчик відправив знайти й привести інших, а взамін пообіцяв повернути його до улюбленого господаря. Тільки в пухнастика, схоже, в процесі плани змінилися 😄.

Випуск коротенький, тому про сюжет нічого більше не скажу. Краще наліпки, що йшли в комплекті, роздивіться 🥰.

#бууінго

🖋️ Рой Томас, Джон Б’юсема, Баррі Віндзор-Сміта
⚔️ «Дикий меч Конана. 1971-1974»
📚 Видавництво: АРТ9

І прийшов Конан, кімерієць — чорноволосий, похмурий, з мечем у руці, злодій, грабіжник, убивця, з велетенського тугою і сліпучою веселістю, щоб розчавити своїми сандаліями коштовні престоли Землі.

При згадці Конана-варвара з Кімерії, "з далекої крижаної Півночі" одразу виринають спогади про фільми з Арнольдом Шварценеґґером в головній ролі. В дитинстві вони викликали дикий захват 😄. Роки 4 тому із задоволенням прочитогляділа комікс «Конан-варвар. Життя та смерть Конана». На жаль, було видано лише перший том. І ось тепер, завдяки видавництву АРТ9, з'явилася можливість повернутися в цей чарівний світ меча і магії, з усіма його небезпеками й принадами.

Перший том містить комікси, що входили до видань «Дикі казки» та «Дикий меч Конана» у 1971-1974 рр.

Конан — героїчний, мужній, м'язистий варвар з краю темряви і ночі зі страхітливими сталево-блакитними очима, у погляді яких "відгомін війни і смерті", котрий віддає перевагу "коротким розмовам і довгим боям" та ніколи не здається, не залежно від обставин. "Війна — його ремесло. А смерть — близький бойовий товариш."

Звучить це трохи пафосно і так в основному і виглядає у коміксах, але є в цьому пафосі своєрідний шарм. Як і загалом в атмосфері:  зловісна тиша, моторошна темрява, могильний холод, брязкіт мечів, звуки погоні, кровопролиття, лють, криваві розправи, чаклунство, витівки богів та ідолів, дракони, велетні, різноманітні чудовиська, потвори та  монструозні мешканці темряви 🖤.

Окремо хочеться згадати про жіночих персонажів в коміксах про Конана. Більшість з них — рабині, чарівні спокусниці чи принцеси, яким Конан приходив на допомогу, рятуючи від усяких демонів, чаклунів чи надокучливих або лихих чоловіків. Трапляються й яскраві епізодичні лиходійки.

Але найцікавішими мені видались жінки-войовниці, зокрема піратка й найманка Валерія та Руда Соня — "рудоволоса пекельна кішка", яких зустріли на сторінках цього видання. Вони не могли уникати надмірної уваги небажаних залицяльників (Конана в тому числі), але не лізли за словом в кишеню і чудово вміли за себе постояти (хай навіть будучи одягненими в кольчужні бікіні 😄).

В першому томі на 344 сторінках міститься ще й чимало додаткової інформації. Йдеться, зокрема, про Роберта Говарда, котрий створив безмежний фантастичний всесвіт жанру «меча і чаклунства» і відкрив для прихильників фентезі Гіборійську епоху, де, за 10000 років до нашої ери, існує світ найвеличнішого героя-варвара всіх часів і народів.

Розказується також і про довгий і різноплановий шлях Конана до своїх прихильників: у форматі оригінальних літературних творів, і у вигляді коміксів, з різноманітними перевиданнями, доопрацювання та розширеннями всесвіту іншими авторами, а також про дотичних до цього процесу людей.

Видання загалом якісне, в твердій обкладинці, з лясе, цупкими глянцевими сторінками й насиченим контрасним друком. Траплялося, щоправда, трохи хибодруків, але на загальні враження більше ностальгія вплинула 🙂. Чекатиму наступних томів.

#бууінго

🗡️ Гарпер Л. Вудз «Прокляті»
📚 Видавництво: КСД

Друга книга «Ковену кісток» викликала ще більш суперечливі враження. Динаміка суттєво просіла, більшість часу сюжет практично ніяк не рухався далі, зате наприкінці якось забагато всього намішали 😕.

Після подій першої книги Віллов доводиться прийняти два протилежні аспекти своєї магії — сили життя і смерті. А ще навчитись бути собою у зміненому після воскресіння тілі: "Я була надто швидка, надто сильна, надто інша, щоби залишатися колишньою."

Щодо Ґрея, то він, як завжди, чітко знає чого хоче: "... ти стала тою, ким завжди мала бути. Наш народ отримав шанс жити в справжній гармонії: ти — щоб повести відьом шляхом старих традицій, я — щоб спрямувати архідемонів і Судна новим шляхом існування, — сказав він. Щось на кшталт надії спалахнуло в його золотих очах. — Ми можемо збудувати тут дім."

Віллов переконувала себе, що на місці, де мало бути кохання, залишилися тільки біль і гнів. Але її хіть нікуди не зникла 🙄. Гойдалки її стосунків з Ґреєм в якийсь момент вже просто набридли. І десь на фоні цього вирішується подальша доля Ковену і демонів…

З внутрішньою логікою та цілісністю сюжету теж усе складно. Директор виявився Люцифером, з пекла вийшло семеро архідемонів, Ковен роздер голіруч членів Трибуналу за їхню зраду — але зранку уроки за розкладом і диявол продовжує викладати 🤪. Далі, Віллов сама хотіла вбити Люцифера і власноруч встромила в нього кинджал, але звинувачує спільників в тому, що зрадили її, відправивши вбивати 😳. І з якого взагалі дива демони в пеклі напали на архідемона??? 🥴
 
А ще раптово нізвідки виринають нові деталі світобудови і подаються як самі собою зрозумілі (наприклад, що існують й інші відьми, до появи яких угода Шарлотти з дияволом не мала жодного стосунку, чи що у відьом є своя Богиня). Ну таке щось…

Багато переливання з пустого в порожнє. Дуже багато еротичних сцен от просто так: говорили-балакали, сварилися чи були зайняті психоаналізом одне одного і тут бац! — треба зайнятися сексом 🫠. З самокопанням, до речі, теж перебір. Хоч персонажі часто озвучують правильні думки, але їхні вчинки в 9 випадках з 10 розходяться зі словами.

А те, що перейшли на біблійні терени, перевертаючи усе з ніг на голову, включно з питанням свободи волі і що загалом не все було так однозначно, плюс приплели архангела, котрий поводиться як останній покидьок, але, звісно ж, з хорошими намірами — абсурд якийсь…

Хоча є й позитивний момент: деякі другорядні персонажі перестали бути просто декором-масовкою і тепер аж навіть цікаво, як складеться доля Марго і Везельвула. Та й пророцтво про стару, матір і діву інтригує. Однак, чи достатньо цього щоб хотілось читати продовження — не певна…

#бууінго

А яка ще краса до мене приїхала 🥰

🛡️ Урсула Познанскі «Секулум»
📚 Видавництво: Астролябія

Секулум — це назва групи любителів рольових ігор, котрі захоплюються Середньовіччям, беруть активну участь у різноманітних тематичних заходах та раз на рік вибираються подалі від цивілізації, щоб на кілька днів цілком зануритися в атмосферу XIV століття, користуючись тільки тими речами, які були відомі на той час.

З головними героями ми вперше знайомимося на середньовічному ярмарку. Бастіан — розумний, але невпевнений у собі студент-медик, який потрапив сюди лише заради дівчини. І лише заради Сандри він погоджується взяти участь у наступній 5-денній рольовій грі, яка має проходити глибоко в ізольованому від цивілізації лісі.

На тому ж ярмарку ми зустрічаємо Іріс. Дівчина спершу видається дивною: неакуратно підстрижене волосся з пасмами різних відтінків, весь час насторожена, не надто дружелюбна, їй постійно здається, що хтось її переслідує. Але вона вже досвідчена учасниця Секулуму та  геніально володіє арфою і своєю музикою привертає увагу оточуючих. Усьому іншому згодом знаходиться логічне пояснення.

Для Бастіана поїздка виявилась цілковитим виходом із зони комфорту і ще більше зіпсувала стосунки з батьком (якого цікавить тільки слава і бабло). Хлопець проігнорував анонімне попередження й інші мимовільні натяки на щось нечисте та не зовсім законне щодо поїздки — і все через Сандру. Для Іріс же поїздка мала стати кількаденним перепочинком від необхідності тікати і ховатись, нагодою насолодитися природою та безпекою.

Але, попри загальне очікування, розвага швидко перетворюється на боротьбу за виживання, коли реальність химерно переплітається зі зловісною давньою легендою про несправедливість, обман і смерть. "Голод, спека — сьогодні якась особливо задушлива, — сморід і безіменне щось, яке, здавалося, стежить за ними, висотало з них усі нерви." Головним питанням виживання стало таке: піддатися страху й повірити в прокляття, чи шукати вихід за допомогою здорового глузду й логічного мислення?

Спочатку спокійна й інтригуюча атмосфера книги поволі стає все більш похмурою, напруженою, клаустрофобічною та навіть дещо божевільною, з наростаючим відчуттям небезпеки та безвиході. (Що ж, не варто ходити в походи з забобонними особами та панікерами 😄.)

Основними темами книги є: поведінка людини в екстремальних умовах та деградація моралі без стримуючих факторів цивілізації; психологія натовпу, колективна істерія та пошук «офірного цапа» під впливом страху; конфлікт батьків і дітей; токсичні стосунки; ціна досягнення бажаного і чи мета виправдовує засоби.

Загалом, це виявився доволі непоганий містично-психологічний підлітковий трилер з хорошою динамікою та напруженою атмосферою. Є бажання прочитати й інші книги авторки.

#бууінго

☠️ Гарпер Л. Вудз «Ковен»
📚 Видавництво: КСД

Це готичний паранормальний dark romance, перша частина тетралогії «Ковен кісток». Перед читанням варто зважати на попередження про контент 🔞 та список тригерів на перших сторінках.

Під час полювання на відьом у Сейлемі одна неправдиво звинувачена жінка вирішила, що задарма помирати нема сенсу, тож уклала угоду з дияволом і започаткувала відьомство насправді. Як відплату, створила демонам підтримувані відьомською кров’ю безсмертні тіла, позбавивши їх необхідності часто змінювати людські тіла, що швидко зношуються.

Відтоді відьми володіють магією та мають безпечний прихисток від звичайних людей. Вони вимушено співпрацюють з демонами, хоча й ненавидять одні одних. Але й суворі правила та обмеження життя у Ковені не всім відьмам до вподоби.

Віллов зростала серед людей, прихована магією матері. Тепер її знайшли й забрали на навчання у відьомський університет Голловс-Ґров, плануючи перетворити на слухняну відьмочку. Проте не в її характері коритись. А ще дівчину змалечку готували зруйнувати Ковен зсередини і заодно знищити демонські Судна.

Шлях до мети пролягає через директора університету Аларіка Ґрейсона Торна, у котрого на новеньку свої плани. Обох, звісно ж, швидко долає взаємна пристрасть 🙄, що ускладнює досягнення мети.

Сама ідея, міфологія світу та система і принципи магії доволі цікаві. Динаміка розповіді та загальна атмосфера теж непогані, було навіть кілька вражаючих епізодів та сюжетних поворотів, з особливо приголомшливим наприкінці. Що, до чого і чому розкривається поступово і ефектно. Але сюжетних дир і нелогічностей чимало.

Наприклад, Віллов розглядає портрет Люцифера, що висить в кабінеті Ґрея прямо за його спиною, і схожості не помічає, зате потім з першого погляду раптом розуміє, що Судно диявола зроблене за його справжньою подобою 😒.

І Віллов, і Ґрей — маніпулятори, що безсоромно використовують одне одного задля власних цілей. Вона — бо так її виховали і має призначення 🙄, він — ну бо така його природа 😈. Але більшість часу обоє думають про те, як затягнути одне одного в ліжко і що там робитимуть 🙄.

Обоє головних героїв харизматичні, привертають увагу та цікавість. Однак решта персонажів — ситуативна масовка, що, за невеликим винятком, нічим особливо не примітна.

Переклад ніби більш-менш непоганий, але щиро не розумію вибору слова "судно" для позначення вмістилища демона. Ну не сприймається воно серйозно й загрозливо…

Загалом (попри всі закочування очей 🙄😄), якщо не надто шукати логіки, а просто плисти за текстом, це доволі непогане темне вайбове чтиво, якраз для осінніх Геловінських читань. І для #бууінго

🖋️ Карін Індер, Жером Пелісьє
🪄 «Серпанка. Ліс зниклих духів»
📚 Видавництво: Видавництво

Яка ж це милота 🥰. Продовження пригод юної відьмочки Серпанки таке ж чарівне, кумедне й зворушливе, як і у першому томі, попри те, що небезпека й жахіття чекають на неї та її супутників ледь не на кожному кроці.

Ніхто у селищі не вірить, що Серпанка здолала дракона, ніхто не сприймає її всерйоз. Сама ж дівчинка заповзялася довести усім, що вона справжня відьма. А для цього треба знайти Наю та дізнатися, чому могутня відьма перед зникненням віддала малючці Серпанці свою книгу заклинань. Чи варто казати, що нові пригоди будуть ще небезпечніші, ніж попередні? 🙂

В цьому коміксі мені найбільш подобається милий, мрійливий, харизматичний і кмітливий Хрюндик. Це поросятко виступає оповідачем та голосом розуму історії, що не раз рятує Серпанку та її вірного друга Юґо.

Непосидюча, завзята й вперта як осел відьмочка теж по-своєму прекрасна: королева нелогічності й імпровізації, руйнівниця правил, майстриня встрягати в халепи. Це неможливе смертельно небезпечне завдання? — Саме тому ми неодмінно спробуємо! 😳

Цього разу у пошуках лігва Наї десь у нетрях лісу зниклих духів Серпанка з супутниками натрапляють на руїни старого замку, знаходять Екскалібур, таємний прохід, наштовхуються на привидів, велетенського павука й зграю вовкулаків та жахне створіння посеред зловісного лісу 😱.

Але всі ці пригоди такі моторошні й кумедні водночас 😄. Ще й з таким привабливим і барвистим малюнком — це просто вау! Чекаю наступні томи 😊.

#бууінго

🌙 Валерія Веста «Дея та всі її прокляття»
📚 Видавництво: Nebo BookLab Publishing

Все-таки ідея читати побільше книг українських авторів була вдалою 🙂. Перший роман серії «Мари Потойлісся» зацікавив і змушує чекати продовження.

Головною героїнею є княжна Дея, чиє життя з самого народження отруєне прокляттям. Вона мала усе, про що можна мріяти, крім прийняття. Через трагічні обставини народження та незвичайну зовнішність її недолюблюють, остерігаються, зневажають і приписують надзвичайні здібності та причетність до відьомства. Зрештою, це призводить до ув'язнення княжни у віддаленому родинному маєтку. Зате тут холодність і байдужість батька не були такими болісними…

Основна сюжетна лінія розвивається дуже повільно. Після 5 років самотності в маєтку, навколо якого панувала безгомінь, а на обрії починався Клятий ліс з потойбічними істотами, Дея має зайняти престол Тарії. Звістка про смерть батька заскочила її зненацька й змусила пришвидшити втілення відчайдушного плану, заснованого на чутках і примарних переповідках: перетнути межу між князівством і Клятим лісом, оминути його небезпеки, знайти відьму, позбутися прокляття.

Неквапливий розвиток подій в теперішньому рясно помережаний спогадами княжни про минуле: обставини народження, дитячі й юні роки, особливості зовнішності, зневажливе й боязке ставлення до "кволого проклятого поріддя" усіх, крім маминої матері Іди, про невдалу закоханість, навчання, не надто успішні вправляння в магії й, зрештою, заслання.

Дея наполеглива й смілива, але разом з тим відчайдушна, схильна до необдуманих вчинків та квапливих рішень. Їй все життя не вистачало таких звичайних для більшості речей, як розуміння, прийняття, турботи, любові. Мені насправді цікаво, чи була вона дійсно проклята, чи то все лиш провина її унікальної зовнішності й забобонності оточуючих і чи її прагнення позбутися прокляття не зробить усе ще гірше.

Майже всю книгу розповідь ведеться від імені Деї, лиш наприкінці оповідачем стає Івер — юний і привабливий княжий дружинник: той, до якого у княжни були почуття; той, хто обіцяв її дочекатися, але, схоже, не дотримав обіцянки; той, хто стрімголов кинувся рятувати Дею після її втечі. З ним, підозрюю, не все так просто — його минуле і мотивація викликають питання. Як і те, чому фокус розповіді раптово зміщується на хлопця.

Мені сподобалися неідеалізовані герої і те, як вони розкриті. Зацікавив світ, у якому поклоняються Сонцю, його міфологія, легенди й усе пов'язане з Потойліссям та потойбічниками. Неквапливість оповіді має свій шарм і чудово занурює в моторошну атмосферу книги. Є декілька питань, на котрі хотілось би отримати відповіді, а також спростування чи підтвердження своїм здогадкам. Тож чекаю на наступну книгу 🤍.

#бууінго

📖 Ден Абнетт «Warhammer 40,000. Магос»
📚 Видавництво: Varvar Publishing

«Єретикус» так сподобався та заінтригував, що відкладати читання «Магос» надовго не хотілося. Уся попередня трилогія Айзенгорна мені сподобалася, але четверта книга, що окрім самого роману містить ще 12 оповідань, вразила ще більше 🖤.

По-перше, «Магос» доповнює усе розказане, розширюючи всесвіт, заповнюючи прогалини між різними частинами цієї та пов'язаних трилогій та продовжуючи історію.

По-друге, ці книги дуже кінематографічні. Читання цілком занурює у світ, дозволяючи "відчути" персонажів і "прожити" їхні пригоди разом з ними.

По-третє, світ Warhammer 40,000 — похмурий, жорстокий, несправедливий та моторошний. Він лякає, але й причаровує водночас. І він дуже багатогранний. Хочеться дізнаватися про нього все більше й більше, особливо про найтемніші його закутки. «Магос» впорався з цим якнайкраще.

На відміну від романів, оповідання не мають спільного головного персонажа. Такими в різні моменти виступають: видобувач спогадів, котрий намагається з'ясувати як здолати згубну пошесть; старий магістр, котрий прийшов з розкаянням до інквізиції; колишній напарник та найкращий друг Айзенгорна на самому початку кар'єри як допитувача; магос біологіс, котрий вляпувався у небезпечні пригоди обираючи кожен хибний напрямок долі; колишній допитувач Айзенгорна, Рейвенор; юна псикарка, тощо.

В деяких оповіданнях Ґреґор Айзенгорн не згадується взагалі, а в інших ми бачимо його і в ролі ще молодого допитувача, і під час однієї з перших його самостійних справ, і поміж подіями основної трилогії, і, звісно ж, після неї. Усі оповідання, усі їхні персонажі і події зводяться врешті до кульмінації в самому романі «Магос».

В книзі розповідається про зламані долі, тіла і психіку. Про кинутих напризволяще ветеранів безконечних воєн. Про наслідки діяння чумного демона. Про жорстоке полювання на людей зеленошкірих орків з іншого світу та збоченців-людей. Про наслідки згубної пошесті і про лихі діяння Руйнівних Сил. Про таємниці, сховані за закритими дверима прихистку для божевільних та за стінами школи-сиротинця. Про смертельні побічні ефекти мистецтва. Про благочинність як прикриття для злодіянь та про погані методи заради благих цілей…

Оповідання моторошні, сповнені безнадії, страждань, божевілля. І вони дуже атмосферні та драматичні. Горор, містика, наукова фантастика, трилер, детектив — тексти на будь-який смак. В одному з них, наприклад, ми маємо ненадійного оповідача в похмурому, депресивному, сповненому безвиході та фаталізму нуарному детективі. А сам «Магос» зловісний, гнітючий і жаский.

В книзі ми бачимо Айзенгорна в різні часи на різних етапах його кар'єри. Бачимо яким він був, що і кого втратив, чого досяг і чим заради цього пожертвував. І яким став. Зломлений, на межі, одержимий. Людина, яка переступила межу розумного, щоб досягти мети. Єретик. Діаболус екстреміс… але все ще борець з Хаосом, все ще вірний слуга Імператора…

І це знову не кінець історії інквізитора… Питання не закриті: чим закінчиться історія Айзенгорна і що там з Херуваелем? Додалось ще одне питання: що це за Король у Жовтому? (Чемберса читала, цікаво як тут все обіграли). Словом, видайте ще трилогії Рейвенора та Беквін, please 🥺.

🖋️ Олів’є Ватін, Альберто Варанда
🐙 «Жива Смерть» (за романом Стефана Вуля)
📚 Видавництво: Varvar Publishing

Події коміксу розвиваються в далекому майбутньому, в якому людство процвітає на Марсі, а понівечена й занедбана Земля залишається цікавою лиш окремим відчайдухам, дослідникам та контрабандистам.

В новому світі технології Старої Землі заборонені як такі, що суперечать етичним нормам. Тим не менш, знаходяться деякі науковці, ладні потай скуповувати, вивчати й застосовувати знання з незаконних книг. Саме таким був Йоахім, допоки не попався на гарячому. Але його таланти в нанобіології виявилися затребуваними для однієї дуже цікавої справи.

Марта — дослідниця. Вона фінансує пошуки артефактів земної цивілізації людей, прагнучи отримати з них знання і прибуток. Під час дослідження споруд частково зруйнованого й затопленого міста її донька Ліза загинула, тож тепер згорьована мати прагне повернути дівчинку будь-якою ціною. Але ігри зі смертю — завжди погана ідея…

Під час читоглядіння моя реакція на комікс була приблизно така:
🔹 Хм… Цікаво
🔹 Непогано
🔹 Ого! 😲
🔹 Що за… ?! 😱
🔹 Ясно 😳…

Розповідь швидка, особливо її кульмінація. В якийсь момент я втратила розуміння чому відбувається те, що відбувається, але останні сторінки все розставили по місцях. Причиною спантеличення стала помилка інтерпретації одного, здавалося, геть неважливого моменту на початку 🙂. Коли усе стало на свої місця, події набули нового сенсу.

Мені сподобалася ідея коміксу та його похмура атмосфера. Поєднання наукової фантастики і горору з готичною естетикою Середньовічного замку в горах виглядають приголомшливо. Кількасотлітній кіборг, величезні приручені павуки, гігантські розумні восьминоги-мутанти і те, що можна назвати "живою смертю" — елементи, що лакають, але також і ставлять питання етичних меж людських прагнень та наукового прогресу.

Візуальний стиль мені теж сподобався. Виразна деталізація персонажів, інтер'єрів та краєвидів з використанням похмурих тонів і контрастів світла й тіні сприяє зануренню в історію та нагнітає відчуття невизначеності, розгубленості, приреченості, страху перед невідомим і жахливим. Особливо вражаюче виглядають панорамні зображення 🖤.

🖋️ Майк Міньйола, Річард Пейс
👾 «Бетмен. Фатум, що спіткав Ґотем»
📚 Видавництво: Vovkulaka

Комікс вразив передовсім моторошним поєднанням нуарного шарму депресивності, пропащості й божевілля коміксів про Бетмена зі ще більшими глибинами позаземного жаху й безуму, характерними творам Лавкрафта. Я люблю і те, і інше, тож тут 🎯.

Історія Брюса Вейна та інших відомих персонажів оригінальних коміксів переноситься на початок XX століття, переписуючи та адаптуючи їхні образи до умов того часу.

Сам Ґотем теж постає в дещо іншому образі, ніж звиклось: це вже не похмурий злочинний мегаполіс з неоновими вивісками, а брудне й пошарпане місто з тісними вуличками, колоніальними маєтками, темними портовими доками та гнітючими підземеллями.

Та й безумство Ґотема втратило людське обличчя: воно спричинене не лиходіями-злочинцями, а прадавнім містичним злом. Окультний ритуал, проведений батьками-засновниками, став причиною процвітання міста, але водночас і найбільшим його прокляттям: під Ґотемом поховане прадавнє зло з-поза меж часу й простору, що лиш чекає нагоди звільнитися.

Трагічний ланцюжок подій, що почався зі скутої кригою знахідки в Антарктиці, запустив механізм апокаліпсису з центром у Ґотемі. "Мертвий псих, моторошна книжка, парочка демонів, величезна людина-ящірка… Що далі?" Фатум наздогнав місто, і борг за темне минуле батьків доведеться сплачувати дітям. А також усім, хто опинитися не в тому місці не в той час.

Малюнок тут прекрасний в своїй моторошності — підкреслює відчуття приреченості, параної, безуму. Він гротескний, брудний, грубий і гнітючий. На сторінках переважає похмура палітра болотяних тонів, зрідка розбавлена білизною снігу чи спалахами вогню. Понівечені тіла й архітектура занепаду лякають і викликають огиду. Та й загалом образи персонажів наче карикатурні чи деформовані, а потойбічні істоти навівають всепоглинаючий страх і паралізуючий жах.

Цікаво було побачити численних знайомих персонажів в нових, викривлених амплуа. Сподобалася містична частина історії, усі зображені істоти і потвори, а також те, як змінилося місто та його проблеми в цій версії реальності. Ще більше сподобалась темна атмосфера безумства, безвиході, приреченості й жаху. Однак, здалось, що настільки концентрована розповідь виграла б від трохи повільнішого темпу та більшої кількості пояснень.

📖 Жібра «Відстрочка»
📚 Видавництво: АРТ9

Не читала я поки інших номінантів на премію Мальопис року 2025 в категорії Найкраща ліцензія. Європа, але її переможець — «Відстрочка» — сильно вразила як з сюжетної, так і з візуальної сторони.

Червень 1943 року. Невелике містечко в окупованій Франції. Жульєн вночі потай прокрадається додому. Його, як і багатьох інших молодих людей, призвали на трудові роботи в Німеччині, але він встиг зіскочити з поїзда й зумів повернутися. Якщо хтось про це дізнається — йому буде непереливки, тож довіритися може лише тітці Анжель, а схованку влаштовує в опечатаному будинку свого колишнього вчителя.

Тепер життя Жульєна зводиться до переховування, нечастих нічних вилазок, потаємних відвідувань тітки та спостереження й підглядання зі своєї схованки за друзями, сусідами, знайомими та дівчиною, в яку був закоханий. Він навіть стає свідком власного похороном, адже той злощасний поїзд розбомбили, а його самого вважають загиблим.

Увага коміксу головним чином зосереджена на самому Жульєні та його почуттях. Як він боїться померти з нудьги, переховуючись, і береться за всякі дурнички, аби лиш згаяти час. Як замість перейматися майбутнім обирає копатись в минулому. Як його охоплюють заздрощі через те, що не може вільно насолоджуватися життям, що пролітає повз, і ревнощі, коли бачить поряд з коханою Сесіль інших чоловіків.

А за межами схованки Жульєна вирує справжнє життя. Зображуються на перший погляд звичайні будні мешканців містечка, але насправді спокій та нормальність — лиш ілюзія і це стає дедалі очевиднішим. На фоні ми бачимо реалії війни та життя в окупації, спостерігаємо за просуванням союзників та перебігом бойових дій, свавіллям окупантів, діяльністю колаборантів та членів Руху Опору.

Жульєн був певен, що ховатись довго не доведеться, що це лише короткочасна незручність і дуже скоро все налагодиться. Але показна легкість та безтурботність оповіді з часом стає все більш похмурою, тривожною й небезпечною. Він гадав, що уникнув долі, що виграв час і все налагодиться само собою, та відсторонено спостерігав за тим, як інші боролися за перемогу. Та це була лиш відстрочка…

Малюнок у цьому графічному романі надзвичайно привабливий. Він дуже реалістичний, акуратний, ніжний, виконаний в природних пастельних тонах. Міміку, жести, емоції та почуття персонажів передано дуже виразно й деталізовано, як і елементи їхнього одягу, інтер'єрів, різноманітних локацій та пейзажів. Однаково прекрасно зображено і замкнений простір горища, і усі грані життя, що вирує поза ним.

Легкість цього акварельного малюнку сильно контрастує з темою окупації, тим самим підкреслюючи її. Як і одну з основних тем твору: проблему вибору та відповідальності за нього.