Отже, я домучила книгу "Завірюха" української авторки Анастасії Нікуліної.

По світобудові — дуже цікаво, 9/10.
Є три світи. Тиш, світ людей. Вир, світ богів. Лад, світ підземний. Усі світи перетинаються одне з одним і навіть існує фізична брама, якою можна перетнути ці пласти буття.

Є боги-персонажі, безліч духів. У книзі показано українізований альтернативний світ накшталт меча і магії, але пронизаний духом української культури. Геть інший, як порівнювати з іншими книгами меча і магії.

На цьому хороше закінчується.

Персонажі — 3/10.

Типова казка про Ромео і Джульєтту, які побороли перепони між своїми сім'ями, але на відміну від класичної історії тут усе закінчилося добре.

Головна героїня — Леся, жителька села, закохалася в таємничого хлопця з роду Завірюх. Її можна зрозуміти, вона ще дівча, хоча доволі високої думки про себе.

Хлопець, Яр, живе на світі 80 років, хоча в їхній родині це приблизно як 20 років. Він також закохується в її зовнішність, запах і поводиться як типовий альфа-самець. Іде наперекір усім родинним установам — і це щойно її побачивши. Нелогічно.

Він не розуміє, чому його так тягне до неї, хоча вже 80 рочків є. Щоб він, і "залежав" від звичайної людинки? Як, чому? Мені було дивно бачити персонажа, у якого багато років життя за спиною, і хоч він і є молодим, але має бути якесь розуміння, що таке емоції і почуття.

Боги ведуть себе так само, як і люди. Немає відчуття божественості істот, ті самі дражнення, чвари, образи через дрібниці. Є і хороші емоції — любов, прив'язка до близьких, проте все воно показано дуже по-людськи.

Другорядні персонажі не вирізняються особливими рисами. Наче книга розповідає лише історію Ромео і Джульєтти, не враховуючи інших людей. Хлопець із села, який був закоханий у Лесю, звичайний хлопчина. Його риси — приязний і трохи зациклений на тому, що він — найкраща партія для найгарнішої дівчини в селі. Інші персонажі-люди теж не особливо виразні.

Батько Яра поводиться відчужено з родиною, але наприкінці книги раптом кидається захищати сина, бо в свої 300 з гаком років він урешті щось зрозумів.

Сюжет — 3/10.

Я не люблю побудовані на почутті кохання книги, бо більша частина книги розповідає про любовні страждання чи досягнення, і тут усі події стаються через це, а не через повагу до когось, дружбу чи інші причини, наче їх не існує.

Є "всесвітнє зло" — темрява, що вирвалася з-під влади богині Темної і хоче захопити Світ людей. Ця гілка була цікава. Нагнітаюча атмосфера, жахливі вбивства, але порівняно зі стражданнями і зітханнями персонажів екранного часу відведено дуже мало.

У темряви був цілий світ, щоб захопити його, але вона вціпилася в рід Завірюх — людей із надможливостями, і через це програла.

Мені не вистачило нагнітання сюжетної атмосфери. Коли відбулася розв'язка, у мене виникло відчуття "а, і це все?..". Тобто в кульмінацію увійшла бійка в селі між Завірюхами і тими, кого поглинула темрява.

Епічного боку подій — не вистачило. Як не вистачило і якихось загальна світових подій і напруження серед богів. Не вистачило лору світу, бо більше уваги приділялося саме хімії між головними героями.

Дочитала я через силу й лишень тому, що я не люблю лишати сюжети незакінченими (через це я дуже страждаю, коли серіали закривають, а там якась нова халепа трапилася).

Тож купляти я не рекомендую, на жаль. Або якщо людина зацікавлена в романтизованих історіях, де лор існує умовно для декорацій, то це буде саме та книга, що треба. Хоча сам світ цікавий. Якщо знизити максимально всі любовні лінії, то ознайомитися зі світобудовою не буде зайвим.

#позичила #фікшн #українське #роман #романтика #Завірюха