СП @book737anna
— Тобі що, не все одно, чи гризу я нігті чи ні?
— Уявляєш, ні, не все одно.
— І коли це ти почав про мене турбуватися?
— Я про твій рот завжди турбувався.
Обхоплюю себе руками, відчуваючи, як із тіла поступово виходить адреналін. Дрож захоплює мене всю, і я чую власне цокотіння зубів.
— То, може, скористаємося часом? Так я ще й соціуму допоможу. — Вона дивується, і я пояснюю. — Коли ти задоволена — ти не кидаєшся на людей.
— Я кидаюся лише на тебе.
— Моя бабуся дуже любить такі дійства у нас в офісі.
— А ви?
— Досі не дуже любив, але готовий змінити свою думку.
Підіймає голову, зустрічається з моїми очима, а потім дивиться позаду мене на Джуліана. Моє дихання рване й перелякане. Я боюся того, що зараз станеться, але не знаю, як зупинити цей невідворотний процес.
Ліфт здригається і різко зупиняється.
Я хапаюся за те, що переді мною. Ой!
Темрява триває лише кілька секунд, після чого аварійне освітлення вмикається. Я дивлюся на чоловіка навпроти. Він дивиться на мене.
— Підглядаєш, Леді?
Його голос — низький, трохи хрипкий.
Я ковтаю повітря, намагаючись приховати дурнувату усмішку.
— Можливо.
Він робить кілька кроків до мене. Вода ще стікає з нього, залишаючи мокрі сліди на джинсах. Його очі — яскраві, глибокі, у них грає той самий вогонь, що запалює мене зсередини. Я відчуваю, як все моє тіло реагує на цього красеня, і це вже не просто голод — це потреба.
— Щось цікаве побачила? — питає він, спинившись зовсім близько.
— Можливо, — відповідаю тихо, і навіть цей звук здається занадто гучним.
— Хочеш торкнутись?
Я відчуваю, як моє серце гупотить об грудну клітку .
— Можливо, — прошепотіла я.
Рівер бере мою руку і кладе собі на груди. Під долонею — гаряча шкіра, що пульсує від важкої фізичної праці. Його серце б’ється швидко, сильно, як скажений жеребець. Він прикриває очі, наче ловить цей дотик у пам’яті.
— Доброго ранку, Жеребчику, — кажу я.
— Доброго ранку, Леді, — відповідає він, не відпускаючи моєї руки.
Розплющує очі і легенько стискає мої пальці, підносячи їх до своїх губ, торкаючись кінчиків. Цей поцілунок короткий, але від нього мене проймає струмом.
Forwarded from Це солодке слово: «книги»|Марія Залевська|авторка
— Ти щойно зробила мене ще щасливішим.
— Повісивши сукню до твоєї гардеробної? — жартую, знаючи, що саме він має на увазі. Бо я і сама стала сьогодні щасливішою, ніж була вчора. З Дереком це так просто.
— Господи! Ти хоч іноді можеш бути милим? — закипає вона, і я чую тихе гарчання, яке мене веселить.
— Сідай, поговоримо.
Я роблю, як він сказав. Він старший за мене на двадцять років, тож ставиться до мене, як до сина. А я завжди вважав його своїм хрещеним. З Алексом я можу говорити майже про все.
— Алексе… я…
— Коли збирався розповісти? — супиться він, сідаючи навпроти мене.
— Ти козел. Ти ніколи зі мною не рахувався.
І тепер просто ставиш мене перед фактом.
— Ти знала, за кого виходила заміж.
Нарікай на себе.
— Як добре, що ти наполовину роздягнутий, — розвʼязую на Натані фартух і дивлюся на єдину річ, яка заважає мені бачити всю картину цілком — боксери.
Риба була чудова. Вино також. Але я вже просто капала слиною, бажаючи дійти до десерту.
У повітрі витав солодкий аромат жасмину, лаванди та свіжої землі. Було так тихо, що я чула, як дзижчить бджола над розквітлою гортензією. Сонце торкалось моїх плечей, вітерець грався пасмами мого волосся.
— Краса. — В голос мовила я.
— Я дійсно бачу перед собою красу, — слова Луки змішались з м'якими дотиками до моїх плечей. Він ніжно стиснув мої плечі, і нахилившись, запитав: — Хочеш прогулятись виноградниками?
Forwarded from Це солодке слово: «книги»|Марія Залевська|авторка
Я приїхала на Чорноморське узбережжя разом із Костею, щоб відпочити, побути удвох і освіжити наші стосунки. Він був моєю опорою, найкращим другом і, як мені здавалося, моєю половинкою.
Нові знайомства мали залишити лише приємні спогади. Та замість спокійного відпочинку — загадкові смерті. Замість романтичних вечорів із Костею — таємничий Віктор. Чоловік, до якого мене почало тягнути з незрозумілою силою.
Ревнощі, таємниці та розслідування, у яке я втягнулася мимохіть. Що ближче я підбиралася до правди, то сильніше відчувала: небезпека зовсім поруч. І цього разу під загрозою опинилося моє власне життя.
Бо навіть риба може заплутатися в чужих сітях…