Мені тут Саша, з яким я у Колоколі колись працював, нагадав смішну історію. Значить, на новорічну ніч 2004 року хтось все одно залишається на роботі, в компанії ж цілодобова підтримка. Там між всіма відбуваються торги за цю ніч і врешті решт залишаємося ми вдвох.

Ну типу свято, тож ми випили шампанського чи що, сидимо чимось займаємося, аж раптом після 12 ночі, вже у прийдешньому році моніторинг піщить що якийсь з сервачків на Леонтовіча помер і не відповідає.

Якихось супертехнологій у нас не було, ми трохи почекали і я відправився дивитися. Я — бо ми по черзі були відповідальні за майдачики колокейшена на Тургеневській та Леонтовича, а ночі проводили на Тургеневській, бо там нормальний офіс був, а на Леонтовіча страшна каморка при гермозоні.

Прийшов, а там ворота в арку зачинені. Перша година ночі, охоронець хз де у себе в будці наврядчи тверезий, а я стою перед зачиненою аркою, намагаюся дізнатися, чи в нас може є телефон того охоронця. Телефону авжеж не було, але я згадав як у давно прочитаній книзі якийсь чувак казав, що головне — просунути голову: якщо вдалося, то сам пролізеш. :)) Ну і я був кілограмів на 20 менший, ніж зараз. :)

Зняв куртку, проліз туди, і пішов собі на сервер дивитися. Приєднав екран, а там скрінсейвер консольний фрі, де демон літає туди-сюди, висить. Бутнув, значить, воно завелось, і пішов собі назад. :)