Прочитав тут у Вікіпедії, що переклад російською «Кінця Вічності», який я читав у дитинстві — дуже поредагований, щоби прибрати інтимні сцени — звісна річ, тре берегти від цього розуми радянських громадян!

Ці знання мене змотивували і я швиденько запхав собі на телефон оригінал. 😁 Чесно кажучи, розчарований: сцени нічим не краще, аніж у мене в пам’яті, але! Ендрю — головний герой — використовує диктофон із 55 сторіччя. І от це передбачення — чим диктофон з майбутнього краще диктофонів із 50-х (коли книга була написана) — якось ну дуже показовим вийшло.

Диктофон цей вміє записувати на три дорожки по 20 мільйонів слов. Це, уявімо, дуже високоякісний звук, по мегабайту-два на хвилину, то це 200-300 гб на доріжку (якщо брати ~140 слов на хвилину). Найбільша SD-картка зараз — 8 терабайт, але навіть цікавіше про 3 дорожки: очевидно уявлення пана Айзека грає в обмеженнях механічних апаратів, де множення сутностей дається дорого.

Тобто нескінчена кількість файлів в голову не прийшла. :) Зате якість запису неймовірна: можна окремо почути, що кажуть різні люди. Цього в нашому житті і близько немає, якщо тіки не роздати кожному по мікрофону. :)

Де твоя фантазія грає — обмеження фізики заважають, а де реально інновації відбуваються — то обмеження свідомості. :)