Коли дивишся, як горить місце, де ти творив, працював, жив цією справою, емоції ніби вимикаються. Ти вже не плачеш і не кричиш. Просто констатуєш факт...

Факт того, що відходить у минуле цілий етап життя. Він залишається лише у спогадах. Саме вони сьогодні дають сили не зупинитися, а продовжувати — вже в іншому форматі, в інших умовах, але з тією самою вірою у свою справу.

Приміщення редакції знищене, але «Білопільщина» живе.