«Все уже было. Сто лет назад. Это называлось "Великое отступление" 1915 года.

Русская армия уходила не только из Галиции. Уходила с территории самой империи - Польши и Прибалтики. Причём, уходя из Галиции, армия вывела ещё 300 тысяч русин, русских галичан. Деникинские подразделения держали мост, по которому шли беженцы», — пише у своєму телеграм-каналі один російський пропагандист.

Варто нагадати, що сталося з тими «300 тисячами російських галичан», які пішли на схід із військами російської імперії у 1915 році, і про які зараз згадала російська пропаганда.

По-перше, це були етнічні українці, які виступали за союз із російською імперією. Їх тоді називали "москвофілами". Це дуже цікавий і мало вивчений феномен, але коротко і спрощено його можна пояснити тим, що в російській імперії ця група українців бачила православних єдиновірців, здатних захистити регіон від поляків-католиків та їхнього впливу. Приблизно так, як частина сучасних західних «правих» бачить у путіні та його чекістській росії захисників традиційних цінностей та промінь світла в царстві постмодерну.

А по-друге, відступ цих горе-москвофілів із Заходу України з російськими військами закінчився для них катастрофічно. «Братушки-росіяни» знову виступили у жанрі «русские своих не бросают» і залишили кілька десятків тисяч людей без найменшої підтримки. Відступаючі не мали навіть води, пили воду з боліт, почалася епідемія холери. Про це добре пише сучасний російський, між іншим, історик Сергій Бєляков у книзі «Весна народів: росіяни та українці між Булгаковим та Петлюрою».

Ті ж, хто зумів вижити на шляху вглиб російської імперії, зустріли там тільки рабство і голод: «російських галичан», як їх називає російська пропаганда, фактично продавали на аналогах невільницьких ринків у домашню прислугу. Діти потрапляли до дитбудинків, де над ними всіляко знущалися: били, не годували.

Більшість галичан-москвофілів, що вижили під час «великого отступления», тоді дісталася аж до Ростова. Жили вони там у жахливих умовах. Жодної обіцяної допомоги від держави, якій вони повірили, і з армією якої відступали зі своєї рідної землі, вони не отримали. Їх просто кинули та забули.

Нинішніх українців, які повірили росії, колаборантів, які зараз тікають із російськими військами з міст Харківської області, чекає те саме, що і їхніх ідейних предків 100 років тому. Злидні, голод, смерть.

І так, ця історична аналогія російських пропагандистів влучна ще в одній деталі: до Львова після того «великого отступления» російська імперія тоді так більше й не повернулася.

Як не повернуться російські окупанти і до звільнених українською армією міст Харківської області.