Про стандарти і сором.

Почав читати книгу Leading Projects with Data авторства Marcus Glowasz. У підсумках другої глави сказано, серед іншого:

Despite frequent updates to bodies of knowledge by leading project management associations and the introduction of new delivery methodologies, project success rates remain consistently low, resulting in ongoing high sunk costs for organizations.

В повсякденній роботі протягом останніх 5-7 років постійно доводиться мати справу зі схожими аргументами. Мовляв, хєра там твого пмбука, все одно проєкти провалюються, треба вчитися жити з цим. Мене ж, натомість, завжди цікавило, чи провалився певний проєкт через використання хороших практик, чи навпаки.

Бачте, багато говорять про провальні проєкти, але мало про те, скільки в індустрії ніяким чином не навчених менеджерів. Тож коли умовного Степана, що зайшов в професію виключно через знання англійської мови, питають про причини провалу його проєктів, чи стане йому етики і знань піти далі за зовнішні до нього причини? Чи не соромно буде зізнатися, що причина не в стандартах, а в тому, що він з ними не знайомий і тому не використовував їх?

В одній з компаній, з якими я працював, стандартизація управління проєктами навіть на базовому рівні призвела до того, що 96% проектів були визнані успішними - за майже 3 роки роботи я провалив 2 проекти з 51, що мав в портфелі. Я перевиконав еталон індустрії в 33% успішності проєктів саме тому, що розумів - є велосипеди, які вже винайшли.

Тому, наступного разу, коли вам почнуть наливати про практики, шо не працюють, поцікавтесь у доповідача, а що він взагалі пробував.

#beardthink #практика