Знаєте, коли я востаннє відчув невимовну радість від коду?
Вчора. І це було ніби вперше.

З роками, з досвідом, коли вже зробив, бачив, пробував стільки всього, починає здаватися, що тебе вже нічого не здивує. Ти тримав у руках jQuery 1.4 і верстав під IE6. Ти бачив стрімкий зліт і ганебну смерть AngularJS. Спостерігав на власні очі за народженням React — і досі чекаєш, коли згасне гайп навколо нього.

Але навіть після всього цього… досі по-дитячому щиру радість викликає одне просте:

ВОНО РОБЕ.

Коли ти припускаєш методом пальця до носа, що щось мало б спрацювати — і таки спрацьовує. Коли кілька днів копаєш баг, і в підсумку рішення — в один рядочок. А часом і в один символ. Коли складна задача раптом складається в елегантне рішення, яке ти колись давно бачив у статті — і забув.

І от ти записуєш цю думку кодом — і воно робе! Саме так, як уявляв: швидко, точно, надійно. І відчуваєш не просто задоволення. Відчуваєш — це зробив я!

Ці моменти — найцінніше для мене в щоденній роботі.

Так, наша робота давно вже ширша, ніж просто написання коду. І, будьмо чесні, кодинг — далеко не головна частина.

Але саме з цих маленьких митей відкриття й складається моє захоплення фахом.

***
P.S. Лишився лише один день до завершення розіграшу квитка на DOU Day 2025. Ви вже долучились?

P.P.S. А від чого ж я відчув таку невимовну радість учора? Якщо цей допис збере понад сотню реакцій і 500 переглядів — поділюся з вами завтра.

@babichdev