Я так і не навчився вайбкодити.
Увесь вайб зникає вмить, щойно у мене зʼявляється думка — "гм, а шо воно там нагенерувало?".

Знаєте, є приказка "деякі двері краще не відкривати"? У випадку з LLM її можна переробити на "деякі файли краще не відкривати". Або навіть "всі файли".

Я постійно заглядаю в ці файли, і в результаті або це перестає бути вайбкодингом, коли я починаю робити вже серйозний сетап зі скілами, вікі та іншими правилами, або ж я дякую за напрямок і починаю писати сам.

До речі, другий шлях мені подобається більше. Я дивлюсь на цей код, відзначаю, що я б зробив по-іншому і… роблю по-іншому.

Чому для мене цей шлях кращий? Бо я впертий як віслюк в своїй недовірі до LLM, і через це постійно шукаю кращі, на мою думку, шляхи зробити те чи інше. Чи то інший архітектурний підхід, чи то використання іншого бравзерного API, чи моє улюблене "це вміє CSS".

Певною мірою я можу сказати, що для мене вайбкодинг є потужним поштовхом для самовдосконалення, адже піддаючи сумніву кожне рішення LLM, я здобуваю нові знання.

Проблема LLM в тому, що вони генерують усереднений код. Не такий, що підходить під цю конкретну задачу, а такий, яким в середньому є увесь той код, на якому LLM вчилась. А людство, в середньому, не є наймудрішою колективною свідомістю, будьмо відверті.

Відмовляючись приймати посередність, я прагну знайти досконалість через нові знання. І часто це призводить до цікавих відкриттів.

І нагадаю вкотре — я чітко розділяю вайбкодинг та AI assisted розробку. Радити в цьому випадку будувати пайплайни з агентів, створювати безліч скілів і будувати knowledge-wiki для маленького проєкту-досліду це усе одно, що радити рибалці, що сидить на березі ставка з однією вудкою, обовʼязково придбати 800 спінінгів і авіаносець для виходу у відкритий океан.