ти, мій друже, ти не монстр ні. як можна тебе таким назвати? наскільки треба бути жорстоким, щоб так казати? ні. звісно ні.
ти, милий — ти творець прекрасного, ти створюєш монстрів. ти бачиш у цьому щось неймовірне, чарівне, заглядаєш у кожен потаємний куточок людської свідомості, вивчаєш кожну темну думку. та перетворюєш огидне людське існування на мистецтво, створюєш те, чого люди будуть боятися.
вони будуть казати, що ти створюєш щось дуже жахливе, що твої створіння лише наносять шкоду всім. тільки, що саме смішне, мій малий творець: люди так кажуть, бо розуміють на базі чого створіння були створені, чому вони такі агресивні та… страшні, у розумінні людства.
людина ненавидить признавати свої гріхи. особливо, коли вони у неї перед очима зжирають її нутрощі.
коли світло у хаті виключається, діти лягають спати, а їх батьки тихо сваряться у себе в кімнаті, з глибин підвалу виходе весь негатив будинку, як спори, розносячи себе у повітрі, осідаючи на меблях чорним пилом, забираючись глибоко у легені мешканців будинку.
його корені розквітали всередині членів сімʼї, він як паразит змінював їх хід мислення, звички, поведінку. дуже повільно, колись прикладова сімʼя, ставала хаосом: крики, плач, кров, синці, зламані кістки, машини «швидкої» кожного дня біля будинку, безкорисні органи опіки над дітьми. це жахіття у сімейному житті тільки годувало сутність будинку та його спори.
всі настільки було зайняті своїми, нікому не потрібними, істериками, криків до зірваних голосових звʼязок, бійками до смерті, що ніхто не помічав його, як він стояв посеред хаосу, насолоджуючись шоу перед ним, чекав поки вони перебʼють один одного, щоб потім насолодитися своєю трапезою.
у психіатричній лікарні під обіцянками про надання допомоги, дати спокій від думок, захистити від самого себе, від думок та рук, дуже глибоко ховалася брехня.
породжений темрявою людських емоцій, тортурований гнівом та злою цікавістю лікарів, переживший тисячі експериментів, сотні відрізаних кінцівок та органів.
тепер, відрізнити хворого від здорового стало важко. страждали всі.
галюцинації відчувалися занадто реально для тих, хто ніколи їх не бачив, голоса у голові волали до втрати свідомості, тіла тих, хто був звʼязаний простирадлом, рвали тканину, потім людей навколо, а потім і себе. воно забиралося у голову кожного, хто дихав, не знав милосердя перед хворими та справедливості перед невинними.