Суворий вчитель,
                            розум невблаганний,
немов дитину, серце научає.
Оцінки ставить.
                          Вписує догани.
Найменших помилок не вибачає.
Терпляче викликає на довіру,
читає надто правильні моралі:
— Ти вже доросле.
                               Мусиш знати міру.
Себе в руках тримати.
                                      І так далі.
Ти знову закохалось, як шалене.
Затіяло нерівний поєдинок.
Раніш поради не спитало в мене,
аніж зробити необачний вчинок.
Ось почекай, візьму тебе за вухо,
бо вже терпіння, далебі, немає...
а серце робить вигляд, ніби слуха
І, як школяр, на вікна поглядає.
Ліна КОСТЕНКО