Я зайшла до улюбленої книгарні та відчула як настрій миттєво піднімається вгору. Дівчата, які тут працювали вже встигли прикрасити її в тематичному осінньому стилі. Біля полиць та прилавку були милі пузаті гарбузики,  гілочки з яскравим листям, а на м’якому диванчику — невеличкі подушки у вигляді синабону, кленового листя та парочки жолудів. В книгарні пахло кавою то корицею. Ну все, аби заманити покупців!
— Та у вас тут ціла фотозона! — вигукнула я.
— Привіт, Грецю! — промовила мені Аліна, одна з консультанток. — Давненько тебе не було. Все працюєш?
— Та ось відпустку взяла, уявляєш? — хихотнула я.
Аліна вирячила очі та витягла голову вперед, ніби уважніше приглядаючись до мене.
— Що? — запитала здивовано.
— Та дивлюся: ти точно Греця, чи може підмінок якийсь.
Я розсміялася з її доречного жарту. Дівчата добре мене знали...
— Та годі тобі, я раз на три місяці по ретритах їжджу! Це теж відпочинок.
— Ні, якщо ти їх проводиш, — Аліна звела очі до неба, а тоді перемкнулася на консультантський тон:
— Що бажаєте придивитися для себе пані Грециніє? Ельфи, дракони, вампіри, чи, можливо, Боги?
— Боги? — замислено запитала я. — Щось новеньке завезли?
— За ті два місяці, поки ти не заходила? — іронічно вигнувши брови спитала Аліна. — Та дещо таки завезли.
— Два місяці? — ошелешено спитала я. — Невже?
— Ага, – підтвердила дівчина, насмішкувато спостерігаючи за моїм здивуванням.
Оце так. Якось швидко час пролетів, а мені здавалося лише нещодавно останню книжку купувала.