— Здоров, Мікарене, — я ж зайшов до лабораторії, незворушно відкривши двері без стуку, під повними жаху поглядами першокурсників.
Одночасно з моєю появою в лабораторії щось вибухнуло, і по приміщенню розсипалися яскраво-рожеві блискітки.
— А най тобі, Реле! — вигукнув Мікарен, з’являючись із рожевого марева зі звичним гніздом замість волосся та величезними захисними окулярами на пів обличчя.
Одяг його весь був присипаний цим рожевим неподобством, і він у такому образі був дуже схожий на фею з нічних кошмарів.
— Ну скільки можна! Хоча б застукав! — Мікарен кашлянув, і з його рота вилетіла хмарка рожевого диму.
— Це все одно нічого б не змінило, і ти про це чудово знаєш, — промовив я, сідаючи на найближче чисте крісло.
Мікарен ображено засопів та, бурмочучи собі під ніс щось про капосних друзів та нахабних ректорів, почав прибирати, звільняючи приміщення від цього зефірного пилку. Він знав, що я мав рацію. Бо хоч стукай, хоч вривайся до лабораторії, як я зараз, — результат буде той самий. Якщо потрапиш не на той етап концентрації, станеться щось на кшталт цієї рожевої революції.
Як вам наш красунчик-ведмідь та алхімік за сумісництвом?:)
Потраплянка для лиса