Вкотре впевнююсь в тому, що кожна історія по-своєму унікальна не лише сюжетом. А й власним, так би мовити, характером. Моїми особистими враженнями від процесу написання та завершеної книги загалом.
Дилогію "Темна леді" ("Наложниця/Дружина Темного Лорда") я писала... навмання, так би мовити. Можна сказати, ця історія взагалі була для мене такою собі зустріччю з загадковою незнайомкою. Або незнайомцем. Не дивно, адже перша проба конкретно в цьому в жанрі, виконана типово в моєму стилі: почитала деякі топові книги, подумала, що таке подібне я могла б видати, і.. Видала. На свій смак, страх і ризик, так би мовити. Начхавши на якісь традиції жанру, діяла суто в міру власного відчуття міри та дозволеності. Письмо йшло легко й захопливо, в тому числі через те, що успіх дилогії виявився для мене доволі неочікуваним🫣
Осмілівши після неї - написала "Лиховісницю". Несподіваний плід моєї любові до бойового темного фентезі, серцем якого стала чи то любовна лінія, чи то особисте протистояння між одним затятим магістром і не менш впертим принцем. Писала із задоволенням, люблю продумувати світи, але... Книга виявилася провальною, що дещо протверезило мене стосовно вподобань підписаних на мене читачів. З огляду на те, що я - комерційний автор, це завжди варто тримати на думці🤷♀️
Тож, згадала, що від мене взагалі-то чекають любовно-еротичного фентезі, а решта - то вже додаткові опції. Повернулась ближче до рейок дилогії-першопроходиці з історією про Ерзу й Ліама ("В обіймах привида"/"Поцілована некромантом") та дзеркальну їм оповідь про Айрін і Хела ("Одружена з демоном"/"Полум'я та попіл"). Перша дилогія нагадала мені застільні посиденьки з ріднею - наче всі свої, але треба стежити за тим, що й кому говориш, інакше... буде ніяково. Не складно, але в деяких моментах напружує))
А от друга дилогія - то вже здибанка з друзями. Менше умовностей, більше жартів, і половина історії - кулсторі про те, як напередодні посиділа з ріднею 😂
Далі... "Випробування коханням". Це як розмова зі старим і дуже дорогим другом, у якого купа тарганів, він тримає їх в собі, та врешті-решт таки вивалює на тебе... А тобі й цікаво, й прикласти чимось важким хочеться, щоб мізки на місце стали - та розумієш, що це не допоможе. Тому можеш лише підтримувати. Але таргани - то моє все😉 На жаль, здебільшого конкретно ці виявилися цікавими лише мені та дрібці вельми терплячих читачів, бо комерційно книга виявилася ще провальнішою за "Лиховісницю". Мабуть, доля циклу така)) Я вже давно зрозуміла, що у мене вельми специфічні смаки, тож писала цю книгу бадьоро, з запалом, але суто як експеримент, повторювати який краще нечасто й не на цьому акаунті 😅
Остання наразі завершена книга - "Недоторкана". З огляду на те, ким є головний герой, це як спостерігати за ризикованими походеньками сина знайомої і миритися з тим, що ти хоч і можеш дати корисну пораду, але краще не треба, бо суто з принципу це юне чудовисько зробить все навпаки. Комерційно книга вийшла посередньою - не настільки провальною, як її попередниця, але до успіху дилогій... Далеко, загалом. Та з огляду на обсяг/термін написання - могло бути й гірше 🙄
Варто ще згадати книгу "Чаклун і демонесса", яку я ніяк не допишу, і коротко її можна охарактеризувати як пригоду юності з тих, які "є, що згадати, але нащадкам краще не розповідати")) Рано чи пізно я її таки допишу 😊
І от, готую до публікації наступну історію. За відчуттями - наче відверта розмова з подругою, яка звикла "тримати лице" за будь-яких обставин. Але сталася настільки жорстка халепа, що їй потрібна допомога, яку вона дійсно готова прийняти. Тож, легко не буде, але й нудно, сподіваюсь, теж.
Схоже, це таки буде дилогія. Темна, драматична, чуттєва. З хепі-ендом, звісно, але аж наприкінці другої книги. Робоча назва книг - "Королева без страху"/"Король без пам'яті", об'єднані в дилогію "Не її король, не його королева".
Я вже знаю всі ключові точки першої книги та кінцівку другої. І тут - несподіванка, ніяк не можу згенерувати обкладинку до смаку. Таке у мене вперше. Тож не дивуйтесь, книга час від часу її змінюватиме.
І старт вже незабаром...
