Те ніякове відчуття, коли вже подумки (і тезово - навіть письмово) намітила подальший розвиток подій в книзі, а мозок такий: "Все - дурня, а що як зробити так?.."

/внутрішнє волання письменниці, яка просто хоче зробити невелику історію про химерне кохання між дітьми різних світів, а не створювати глобальний епічний конфлікт на -надцять книжок, де любовна лінія просто загубиться в тіні того білого й пухнастого звіра, який може навідатись до цього бідолашного світу/

Звісно, робити цього я не буду. Книга таки буде однотомником))
Письменницьке життя бентежне...
/там цейво, 9 вподобайок до 200 залишилось 😏/