Є така думка, що нам потрібні США, але не Трамп.

Тут, мабуть, треба нагадати.

💬Дотиснув Україну до ядерного роззброєння в обмін на Будапештський меморандум, який не передбачав реальних гарантій військового захисту. Білл Клінтон. Президент США від демократів.

💬Відповів на анексію Криму легкими санкціями та відмовляв Україні в летальній зброї, побоюючись ескалації з Росією. Барак Обама. Президент США від демократів.

💬За його президентства американські посадовці давали Україні лічені дні до падіння Києва. А потім місяцями дозували постачання необхідного озброєння, постійно озираючись на можливу реакцію Москви. Джо Байден. Президент США від демократів.

З іншого боку.

💬Джордж Буш-старший у серпні 1991 року приїхав до Києва переконувати українців не поспішати з незалежністю. США боялися розпаду СРСР, втрати контролю над ядерним арсеналом і хаосу. Тому збереження керованого Союзу для Вашингтона було бажанішим за українську незалежність. Президент США від республіканців.

🤦️️️️️️ Ну й Трамп. Тут навіть нагадувати нічого не треба.

Де в цій конструкції ви бачите готовність США гарантувати нашу безпеку навіть ціною прямої конфронтації з Росією?

Так, США допомагали й допомагають Україні. І ця допомога має величезне значення. Але стратегічне партнерство та готовність захищати союзника - різні речі. Історія наших відносин із Вашингтоном це доводить незалежно від партійної належності президента.

Ні, приклади з Ізраїлем нерелевантні. Просто тому, що Ізраїль мав унікальну позицію (та й має зараз) як точка впливу США на цілий регіон.

У нас ситуація інакша. Була. Є наразі й буде потім.

Україна має стратегічну цінність для США. Але не настільки унікальну, щоб Вашингтон був готовий заради нас відмовитися від власних пріоритетів у відносинах із Росією. І ми будемо в кращому разі залишатися предметом маніпуляцій у внутрішній американській політиці. До пори до часу.

Окрім того, у відкритій американській стратегічній політиці немає мети демонтажу РФ. Натомість страх втрати контролю над російським ядерним арсеналом залишається одним із ключових американських застережень. Як і за часів Буша-старшого. За 35 років у цьому питанні змінилося небагато.

Так. Нам треба зберегти рівні, спокійні та прагматичні відносини зі США. Без істерик. Без образ. Але й без ілюзій щодо дружби, яка нібито залежить від прізвища президента.

Водночас наш головний довгостроковий потенціал - Європа. Яка врешті-решт почала рухатися до власної стратегічної суб’єктності. Повільно. Зі скрипом. Але почала. І саме тут Україна може запропонувати те, чого Європа критично потребує: реальний досвід сучасної війни, оборонний потенціал і здатність стримувати Росію.

А щодо «дружби зі США» - просто уявіть собі Венса президентом уже зараз. Якщо думаєте, що гірше за Трампа не буває.

І не слухайте українських трампістів. Вони люблять США в собі й себе в США більше за все інше. Зазвичай.