Вибачте, але покажу, як це працює “з того боку”.

Росія системно працює з людьми на окупованих територіях через усі доступні канали комунікації. Постійно, нав’язливо і без пауз. Вони пояснюють, переконують, залякують, обіцяють, формують потрібну картину майбутнього. І це працює. Достатньо подивитися на людей, які сьогодні через ЛБЗ разом із дітьми їдуть у Донецьк, або згадати Олешки.

А що робимо ми? Наші “офіціали” переважно мовчать. Від президента до керівників місцевих військових адміністрацій майже немає системної комунікації з людьми в окупації. Немає постійного пояснення, що відбувається, що робити, чого чекати, де проходять наші червоні лінії і чому про цих людей пам’ятають.

Потім ми дивуємось наслідкам і починаємо пояснювати їх російською пропагандою, ніби вона працює у вакуумі. Не працює. Вона працює там, де з нашого боку роками залишається тиша.

Досить робити людей в окупації невидимими. Поки ще не остаточно пізно, з ними треба говорити так само системно, регулярно і через усі доступні канали. Для цього не потрібні мільярди чи нові державні структури.

Потрібне лише бажання нарешті це робити.