Володимиру 34 роки. Він - киянин, за освітою інженер. П'ять років грав в американський футбол, займався фаєр-шоу, писав вірші й тексти, працював у сфері продажів. Батько - військовий у відставці, мама - медик.

24 лютого 2022 року Володимир зустрів у Києві. Вранці вийшов на балкон і побачив, як над будинками пролітають дві ракети.

«Дивлюся у вікно, а над будинками пролітають дві ракети. І в голові тільки одна думка: сьогодні на роботу треба йти, чи ні?»

Від початку повномасштабної війни він вирішив для себе: ховатися від мобілізації не буде. Мав офіційну роботу, зареєстроване місце проживання, вчасно оновив військово-облікові дані й чекав.

«Я казав: якщо прийде повістка - піду. Ховатися я не буду».

Повістка так і не приходила. Оновивши дані в «Резерв+» на початку літа, Володимир побачив, що перебуває в розшуку через неявку на військово-лікарську комісію. Каже, ситуація здалася парадоксальною: на роботу нічого не приходило, за місцем реєстрації - теж.

«Я подзвонив знайомому, який служить і сказав: забирай мене».

Обрав артилерію. Каже, спочатку не мав чіткого бачення конкретної посади. Для нього важливішим було не зупинятися після першого кроку.

«Ти з чогось починаєш. А далі або рухаєшся, або завмираєш на якомусь рівні. Я хотів піти на фах, а далі - стати молодшим лейтенантом, офіцером і продовжувати рух. Чим і займаюсь».

@152 ОЄБр імені Симона Петлюри

#СвоїЗавждиЧекають

Чоловіки та жінки, долучайтеся до ЗСУ:
✔️https://army.gov.ua/
✔️https://recruiting.mod.gov.ua/ чи
✔️https://lobbyx.army/⁩